Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
Проблема української трудової міграції є надзвичайно актуальною на сьогодні. Найсумніше те, що маштаби цієї проблеми зростають. Якщо у дев’яностих роках українці виїжджали здебільшого до сусідніх країн – Росії та Польщі, то сьогодні це Італія, Іспанія, Португалія, Чехія та низка розвинутих країн. На даний час не існує статистики щодо кількості українських трудових мігрантів, та їх навіть не тисячі, їх мільйони. Люди з болем у серці залишають рідні домівки і їдуть за кордон, щоб мати змогу прогодувати родину, вивчити дитину чи придбати власне житло, тому що рідна держава, на превеликий жаль, нездатна забезпечити їх достойною роботою. Та головна проблема, мабуть, полягає у тому, що ті, хто зостаються на Україні - це діти, які дуже часто залишаються наодинці з собою, незважаючи на бабусь і дідусів, відчувають себе покинутими та самотніми. Звідси й починаються проблеми.

А що трапляється з дітьми, які разом з батьками приїжджають за кордон? Чи хто їх питає хочуть вони цього, чи ні? Чи готові вони вступати в нове суспільство? В нову країну зі своїми звичаями? Чи ранима українська душа адаптується в західному прагматичному світі?

Багато дослідників робить акцент на чинниках, які впливають на процес адаптації до нового культурного середовища, на проблемах психологічної адаптації людей, які виїжджають за кордон. Цей прцес можна зробити психологічно комфортнішим для особистості, якщо здійснювати підготовку індивідів до міжкультурної взаємодії.

Адаптація, інтеграція, вивчення чужої мови, асимілювання – ось через які труднощі проходить кожна людина, кожна дитина, що потрапляє за кордон.Та ми дорослі, розуміємо, що повинні це зробити, бо немає в нас іншого виходу, бо немає в Україні економічної стабільності. А діти? Чим вони винні, що вони повинні? Просто вони хочуть знаходитися поруч із своїми батьками. А також частенько вони запитують:" А коли ми поїдемо до бабусі з дідусем? А вони ж уже старенькі?" Уявіть собі що ці фрази ви почули не українською мовою, а чеською або італійською. У вас по шкірі пішов би морозець, бо ви зрозуміли, що діти забули свою рідну мову. Страшно! А над цим варто задуматись....

Та щоб не було так страшно, в Чехії, Іспанії, Італії, Португалії створюються суботні або недільні школи, де учні мають можливість вивчати україномовні предмети, де працюють досвідчені вчителі, де діти виховуються в дусі народних традицій, де вони співають українські пісні й розповідають вірші. І якщо ми приходимо до такої школи, то бачимо щиру посмішку й безмежну радість на дитячих обличчях від спілкування зі своїми ровесниками на рідній мові.

Але не згадати про роблеми в суботніх школах було б несправедливо. Насамперед це фінансові проблеми, які ці школи намагаються вирішувати разом з українськими громадами за кордоном та людьми, які здатні фінансово підтримати. Це клопотлива праця засновників таких шкіл. Це люди які самовіддано віддаються своїй праці. Таким людям великий земний уклін. Хотілось би згадати, що в такій школі необхідна праця психолога, це непочатий об‘єм роботи.

Мені б дуже хотілося розповісти одну історію нашої школи. Дівчина-дев‘ятикласниця якось прийшла і розповіла свої переживання, які мене вразили. На чеському уроці громадянського виховання вчителька намагалася пояснити дітям складну економічну ситуацію. В зв‘язку з тим, що припинилася подача газу у 2009 році до Європи, в цьому винна Україна, тому що вона „краде газ". І всі українці злодії - підсумовує вчитель. Дівчинка була вражена, всі однокласники дивились на неї принизливим поглядом...

А як дальше жити в такому суспільстві ? Як пояснити дитині, що вона повноцінна громадянка, що це низький рівень освіченості чеського педагога, що складна економічна ситуація має вирішуватись не в шкільному закладі, а на рівні держав.....

Ось такі складні ситуації нам доводиться пояснювати дітям. Наша держава для іноземців невідома, вона чужа, вона чомусь закрита. Вони її не знають, а може не хочуть знати, а може ми її не презентуєм так як треба.

Діти, які проживають за межами України та навчаються в суботніх школах, зможуть вільно отримати український атестат про повну середню освіту завдяки Міжнародній українській школі, яка була створена за підтримки Міністерства освіти України та Міністерства закордонних справ України.

На жаль, еміграція – це один з аспектів життя, від якого ми нікуди не втечемо. Можемо тільки сподіватися, що все налагодиться і більшість українців залишатиметься таки у своїй Богом даній Країні, не шукаючи кращої долі за кордоном.

Довідка: Українська суботня школа „Свобода" в Празі, була заснована Міжнародним об’єднанням „Українська Свобода" за підтримки Всеукраїнського об’єднання „Свобода"

Наталя Фаркаш

Заступник директора Української суботньої школи „Свобода" м. Прага
http://www.svoboda.org.ua
Повернутись