Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
Іван Франко - світоч національно-культурного відродження України

"Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості". Максим Рильський

Знання, яке не спирається на ідеї минулого, яке не має зв’язку зі своїми витоками, позбавлене основ та глибинної суті. Тому опанування культурним надбанням нашого народу має важливе значення для духовної і соціальної розбудови України. У зв’язку з цим доречно сьогодні замислитись над спадщиною великого українського письменника, видатного критика, публіциста, ученого, громадського і політичного діяча І.Франка.

Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчості і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.

“Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності. Вічний революціонер, співець трудового народу, один з перших в європейських літературах співців робітничого класу, найвизначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель – таким є для нас Іван Франко.” (О.Гончар, з промови на відкритті пам’ятника І.Франкові у Львові. Газ. ”Радянська Україна”. – 1964 р. – 1 листопада.)

Іван Франко – син заможного селянина-коваля з Нагуєвич Дрогобицького повіту в Галичині – народився 27 серпня 1856 р.

Франки були людьми привітними, гостинними. Вечорами до їхньої хати сходились сусіди, розповідали сільські новини. Мати Франка дуже любила співати. Від неї він записав безліч народних пісень і цілий весільний обряд. Початкову освіту І.Франко здобув у дворічній школі села Ясениці Сільної, звідки була родом його мати. Навчання здійснювалося польською і німецькою мовами. У 1864 році після закінчення початкової школи батьки віддають сина до головної міської школи в Дрогобичі.


Будинок головної міської школи в Дрогобичі, де вчився Іван Франко у 1864-1867 рр. Тепер тут педагогічний інститут ім. І. Франка.


Свідоцтво про закінчення першого півріччя класу Дрогобицької вищої гімназії. Франко учень 3 кл. Дрогобицької гімназії у 1870 році.

У гімназії вивчали німецьку, українську і класичні мови, а також природознавство, всесвітню історію, фізику, математику. Дрогобицький період життя зафіксований у таких творах: “Гірчичне зерно”, “Отець – гуморист”, “У столярні”. Твори “Спомини з моїх гімназійних часів”, “Причинки до автобіографії” та деякі інші твори містять картину навчання Івана Франка в Дрогобичі. Найбільше, що виніс майбутній письменник з Дрогобицької гімназії, – це бажання працювати для народу.



Б 13649 Франко І.
У столярні. – Х.:
Книгоспілка. – 1928. – 32 с.




Б 61928 Франко І. Отець-гуморист. – К.: Держвидав. – 1957. – 41 с.


“Батько помер у 1865 році, а в 1872 році померла і мати. “Ми дістали мачуху і вітчима замість родитилів” – пише Франко в автобіографії. Зі своїм вітчимом Гринем Гавриликом Іван Франко підтримував дружні стосунки протягом всього життя. Залишившись без батьків, Франко був змушений працювати репетитором. На зароблені гроші він утримується матеріально і купує книжки для особистої бібліотеки.



І. Франко з товаришами І. Погорецьким та Я. Рошкевичем. Фото 1875р.

На фотографії ми бачимо Франка з його учнями Я.Рошкевичем та І. Погорецьким, з якими він у юнацькі роки заприятелював, відмовившись від плати за репетиторство.

Саме там, у гімназії, постав у той час таємний гурток.

У 1875 р. він вступає на філософський факультет Львівського університету, обирається членом “Академического кружка” і редакції журналу “Друг”. За словами Івана Франка, Львівський університет на той час не був “світильником у царстві духа”. Професори часто на лекціях відбували свою повинність, не давали студентам міцних знань. “Прийшовши до Львова, до “Академического кружка”, я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене досі були майже чужі і незрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався то на сей, то на той бік” – згадував він. (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26 кв. 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. – Т. 49. – С.244). Москвофільська партія, яка мала сильні позиції в Галичині ще з 30-х років, захопила і молодих хлопців. Івана Франка призначають бібліотекарем “Академического кружка” (своєрідний філіал москвофільської партії серед студентської громади). Але Іван Франко не дуже довго перебував під впливом москвофільської ідеології, яка у Львові не одного звела зі шляху служіння своєму народові.



Іван Франко – студент Львівського університету

Про своє університетське навчання Іван Франко писав так: “В тих трьох роках університетського життя я читав досить багато, хоч без вибору, більше белетристики, ніж наукових речей. Лекції на університеті зовсім мене не зайняли й не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків. Я слухав класичної філології у покійного Венцлевського й зівав, слухав руської граматики і літератури у доктора Огоновського.” (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26 квітня 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. Т.49.– С.245).

Найбільшу роль у становленні літературно-естетичних, як і, зрештою, суспільно-політичних поглядів І. Франка зіграли три листи М. Драгоманова до редакції журналу “Друг”. Восени 1875 року І.Франко увійшов до керівного складу журналу “Друг” як бібліотекар. Керівну роль у “Друзі” почали відігравати Іван Франко, Михайло Павлик, а також І.Белей, І.Мандичевський, А.Горбачевський. Михайла Павлика обрано головою редакційного комітету.

Листи М.Драгоманова (перший надрукований у “Друзі” 1875 року, другий і третій 1876 р.) стосувалися мови журналу та його суспільно-політичного напрямку. Знайомство з М. Драгомановим мало корисний вплив на І.Франка, який почав у своїх творах давати реальні малюнки з народного життя. У 1877 році почалися арешти серед університетської молоді у Львові. 11 червня 1877 року за розповсюдження соціалістичних ідей заарештовано І. Франка. Після його засудження на дев’ять місяців тюрми настав переполох між українською молоддю. Та ще гірше лихо спіткало Франка після виходу з в’язниці. А.Крушельницький писав, що “сто раз більше болів його тяжчим від кримінального суду несправедливіший засуд своєї суспільності – кинений на нього і товарищів. Франка викинено з “Просвіти”, заборонено йому приходити до “Руської Бесіди, а люди, що мали до нього яке діло, сходилися з ним потай, у секреті, і се ще більше пригноблювало і чи радше принижувало його” (Крушельницький А. Іван Франко, Коломия. – С.25–26). Але вплив Івана Франка на університетську молодь від цього часу починає постійно зростати.

Франко береться за видання нових журналів. Разом з Михайлом Павликом він видав два випуски “Громадського друга”, а далі дві книжки “Дзвона”, “Молота”. І хоч все це було конфісковане прокуратурією, видання ходили по руках студентів.

Незважаючи на переслідування, конфіскацію журналів, він і далі охоче береться за видавничу справу. Велетенська громадська, журналістська, письменницька діяльність І.Франка періоду 1878–1979 рр. утвердила його авторитет серед галицької прогресивної молоді, як і серед передової частини галицького суспільства загалом. Незважаючи на те, що авторитет І.Франка зростав з кожним днем, умови праці і громадської діяльності письменника залишались досить важкими. Нездійсненим виявилось видання прогресивного журналу “Нова основа”, були й інші труднощі побутового і морального порядку. Але і в цих складних матеріальних і моральних обставинах І.Франко працює завзято і наполегливо. Франко створює велику сатиричну поему “Ботокуди”, фактично сатиричний памфлет на лад Австро-Угорської імперії. Не покидає І. Франко і співробітництва у польській робітничій газеті “Praca”, бере участь у робітничому русі. І все ж умови складалися настільки нестерпні, що залишатися у Львові письменникові не було ніякої можливості. Саме в цей час приятель учитель з Березова-Нижнього Коломийського повіту Кирило Геник запропонував І. Франкові приїхати до нього.

1 березня 1880 р. І.Франко виїхав зі Львова до Коломиї. Тут він зустрівся з Ольгою Рошкевич, а також із Кирилом Геником. По дорозі І.Франко та К.Геник зупинились на відпочинок у містечку Яблунові, де
4 березня 1880 р. І.Франка було затримано поліцією і заарештовано. Так 5 березня 1880 року І.Франко був ув’язненим у Коломийській в’язниці і поміщений у камері № 6.



Приміщення Коломийської ратуші, де у 1880 році був ув'язнений Іван Франко.

У коломийській тюрмі І.Франко створив такі шедеври політичної лірики, як “Вічний революціонер”, поезії, що пізніше у збірці “З вершин і низин” увійшли до циклів “Веснянки”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи” та ін. Після звільнення з тюрми у 1881 р. Франко разом із Іваном Белеєм почав видавати місячник “Світ”, де вмістив і початок великої повісті “Борислав сміється”. Коли в львівському літературному часописі “Зоря” було оголошено конкурс на повість, створив “Захара Беркута”. Повість одержала нагороду.

Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 р. Зустрічі з О. Кониським і В. Антоновичем не виправдали сподівань на видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів.

Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською.
У 1890 р. разом з Павликом Франко організовує українську радикальну партію, органом якої став часопис “Народ”, редагований Франком при співучасті Михайла Драгоманова, Володимира Охримовича, В’ячеслава Будзиновського та інших. Тричі балотувався від цієї партії на виборах до галицького сейму та австрійського парламенту (1895, 1897, 1898), що разу безуспішно.



І. Франко з дружиною. Київ, травень 1886 р.

1892 року Франко виїжджає до Відня, щоб закінчити докторську дисертацію “Про Варлаама і Йосафа та притчу про однорожця”. Спілкування з цікавими людьми, наукова праця деякою мірою компенсували йому побутовий дискомфорт.

У листопаді 1894 р. Франко просить керівництво Львівського університету дати дозвіл скласти іспит на право викладати історію української літератури та етнографії. 18 березня 1895 р. відбувся габілітаційний колоквіум. Колоквіум одностайно прийняв рішення допустити Франка до наступної стадії. Франко прочитав пробну лекцію “Розбір “Наймички” Шевченка” перед професурою філософського факультету і численною публікою. Лекцію визнано відповідною і запропоновано Міністерству культури і освіти затвердити габілітацію Франка на доцента української літератури і етнографії. Франка не затвердили.

У 1897 році Франко від перевтоми захворів. Подальші роки також були не легкими. Він започаткував літературно-науковий двомісячник “Життя і Слово” (1894–1897) і зумів його поставити на зразок європейських.

З 1898 р. І.Франко був одним із головних редакторів “Літературно-наукового вісника” й одночасно належав до найвизначніших співробітників “Записок Наукового товариства ім. Шевченка”. Літературні та наукові праці створили йому славу європейського письменника, доказом чого є той факт, що різні закордонні наукові товариства іменували його своїм членом.


І. Франко(в центрі) з М. Коцюбинським та В.Гнатюком. Львів, 1905р.

“Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, – писав про зустріч з І. Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. “В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему “Мойсей”. Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою". Основою поеми поет зробив смерть Мойсея як пророка, невизнаного народом. У Франковій поемі смерть Мойсея на вершині гори перед обличчям Бога мотивована тим, що його відштовхнув власний народ, розчарований його сорокалітнім проводом. Поема “Мойсей” має алегоричний характер, поет думав про український народ і про український народ співав пісню.

Початок Першої світової війни застав родину Франка в трагічному становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини – в армії. У 1915 році, коли було звільнено Львів від московської окупації, Франко перейшов під опіку Українських Січових Стрільців і жив в їхньому захисті. Навесні 1916 він затужив за своїм домом, де і помер 28 травня 1916-го року, поховано його 31 травня на Личаківському кладовищі у Львові.

Ім’я письменника було шановане по всій Україні і Харківський університет вшанував його титулом почесного доктора.

У 1933 р. на могилі І.Франка споруджено пам’ятник у вигляді каменяра, який молотом розбиває скалу.



Пам’ятник І. Франку на Личаківському кладовищі у Львові.


Твори письменника видані мільйонними тиражами в перекладах багатьма мовами народів світу. Його іменем названо колишні Станіслав, Нагуєвичі, Янів, центральні вулиці багатьох міст. Ім’я Івана Франка носять культурні і навчальні заклади України та українського зарубіжжя. У Києві, Львові, Дрогобичі й Бориславі споруджено пам’ятники великому синові українського народу.

Іван Франко є одним із найбільших світочів української науки. Важливішими його науковими працями є: “Іван Вишенський і його твори”, 1895; про староукраїнську повість про Варлаама і Йоасафа, (1896), про Шевченкову “Наймичку”, “Святий Климент у Корсуні, причинок до старохристиянської легенди”, “Студії над українськими піснями”, його розвідки про старовинну драматичну літературу (“Український вертеп” та досліди над староукраїнськими апокрифами).


Побут сільського й міського пролетаріату і визиск його праці знайшли відгомін у циклі оповідань високої вартості, писаних у реалістичному стилі, що здобули визнання як “Бориславські оповідання”. Кращими в циклі тих оповідань є “Ріпник”, “На роботі”, “Навернений грішник”, “Яць Зеленуга”, “Boa constrictor.”

Франко залишив також ряд великих повістей: “Петрії й Довбущуки”, “Захар Беркут”, “Не спитавши броду”, “Основи суспільності” та ін.

Як поет Франко займає видатне місце в українській літературі. У своїх поетичних творах передав не тільки власні переживання, але й переживання народу. Тематикою й мотивами поетичної творчості міг стягнути вершин людської думки (“Смерть Каїна”, “Мойсей”), але вмів також зобразити сіре життя низин. Поезії Франка зібрані в збірках “З вершин і низин”, “Мій ізмарагд”, “Із днів журби”, “Давне і нове”, “Зів’яле листя”, “Semper tiro”.


У відомій поемі “Каменяр”, що вперше з’явилась у “Дзвоні”, поет виводить себе і тисячі таких, як він. Вони невільники, які добровільно взяли на себе пута волі, вони каменярі на шляху поступу.

У великій поемі “Панські жарти” зображено життя в українському селі напередодні знесення панщини та в сильних поетичних словах відтворено радість народу у хвилину проголошення волі: “Нема вже панщини, ні пана! Ми вольні, вольні, вольні всі!”

Крім поезій, оповідань та повістей, Франко писав також драматичні твори: “Украдене Щастя”, “Сон князя Святослава”, “Будка Ч.27”.

Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до поч. ХХ ст. Письменник переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур (частину з них, щоправда, – за посредництвом німецької мови), у т.ч. зразки вавилонської, єгипетської, староіндійської, староарабської словесності, античного письменства (насамперед поеми Гомера та Гесіода, діалоги Платона, а також великий "Вибір із старогрецьких поетів"), ліричної та епічної поезії народів світу ("Слово про похід Ігоря", "Рукопись Короледворська", "Пісня про Нібелюнгів", численні народні пісні, балади та романси), класичні твори Данте, В.Шекспіра, Дж.Мільтона, Р.Бернса, Дж.-Г.Байрона, П.Б.Шеллі, Т.Гуда, Г.-Е.Лессінга, Й.-В.Гете, Ф.Шіллера, Г.Гайне, К.-Ф.Маєра, В.Гюго, Е.Золя, А.Доде, П.Верлена, Г.Ібсена, О.Пушкіна, М.Лермонтова, М.Гоголя, А.Міцкевича та багатьох інших.

І. Франко посідає провідне місце в українській фольклористиці ХХ – початку ХХ ст. Серед фольклористичних праць І.Франка привертають увагу, зокрема його критичні розвідки про методи дослідження фольклору. Франко, не вступаючи ще в полеміку з фольклористичними теоріями чи школами, висвітлює генезис уснопоетичної народної творчості. Такі його праці, як “Жіноча неволя в руських піснях народних (1877 р.), “Дещо про Борислав” (1882 р.) та рецензія на “Сербські думи і пісні” у перекладах М.Старицького (1877 р.) в основному спрямовані на те, щоб ствердити основним творцем усної поезії трудову частину суспільства.

Розвиток народної уснопоетичної творчості Франко вважав важливим чинником у боротьбі народних мас за своє соціальне визволення. Перший ґрунтовний аналіз панівних в середині ХІХ ст. буржуазних фольклористичних теорій Франко подав у своїй відомій праці “Найновіші напрями в народознавстві”, опублікованій польською мовою у львівському фольклористичному органі “Lud” у 1895 році.

Уснопоетичну творчість українського народу Франко висвітлював і досліджував з точки зору інтересів трудового народу. Саме так побудовано його знамениту тритомну працю “Галицько-руські народні приповідки”, яка становить і на сьогодні неперевершений взірець у світовій пареміографії, саме так побудовано і серію його капітальних наукових досліджень під заглавною назвою “Студії над українськими народними піснями.”
У дослідженнях фольклору Франко не лише очолював передову науку в Україні, робив помітний внесок у розвиток світової фольклористики.


Б 168698 Франко І. Коломийки в записах Івана Франка. – К.: Муз. Україна, 1970. – 135 с.

Бурхливий розвиток національної думки в нашій країні спонукає знову замислитись над франкознавством і визначити контури дальших досліджень у цій царині. Нині накреслилась тенденція до універсалізації франкознавства: воно намагається стати адекватним універсалізмові письменника. Помноження аспектів дослідження, приплив нових франкознавчих кадрів вимагає розширення й популяризації наукової бази –першоджерельних матеріалів. Ними є твори письменника у всій їх сукупності та дотичні до його особи документи – листи, мемуари, рецензії. Час потребує більш глибокого вивчення його творчого спадку.

Величезною історико-культурною подією в нашому житті стало видання 50-томного зібрання творів письменника.

Франкознавство дістало змогу поширити свої обрії на основі багатого фактажу. Та все ж це далеко не всі твори письменника. За бортом видання лишилися деякі твори, в яких Франко ставив національне питання. “Забуто” шість книг “Галицько-руських приповідок”, які письменник громадив чи не все життя. Чимало текстів понівечено радянською цензурою. З дослідницьких франківських статей вилучалися цитати з Біблії.

Отже, на черзі видання всіх творів Каменяра, повне академічне зібрання його спадщини, перевидання окремих його збірок, зосібна такої, як “З вершин і низин”. У численних популярних виданнях вибраних творів Франка фігурують одні й ті самі назви, переважно бориславського циклу. Деякі франкознавці були проти такого однобічного добору, вважаючи, що слід видавати або окремі твори, або авторські збірки. Слід інтенсивніше друкувати неопубліковане. Зокрема, назріла необхідність видати листи письменника.

Як дослідник, Франко мислив постать письменника в триєдиному вимірі: людина, митець, громадянин. Сучасне франкознавство передбачає з’ясувати ставлення Франка – вченого до окремих літературознавчих, фольклористичних та лінгвістичних шкіл і методів. Обрії франкознавства безмежні. З утворенням нових франкознавчих центрів, а також за допомогою дотацій від різних товариств, франкознавство повинно увійти в нову фазу разом з новою добою відродження української культури.



Франко з дружиною Ольгою Федорівною, дочкою Ганною, синами Андрієм, Тарасом, Петром.



-------------------------------------------------------------------------------

Джерело:
Харківська державна наукова бібліотека
імені В.Г. Короленка
http://korolenko.kharkov.com/franko.htm
Повернутись