Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
Ранні спроби на здійснення церковної Унії


Фрагмент вітража «Берестейська унія»
в Митрополичому кафедральному храмі Української греко-католицької церкви Свв. Володимира і Ольги у м. Вінніпег, Канада.(вітражист: Лео Мол)

Потреба Унії постала після розколу Вселенської Церкви у році 1054 на західну католицьку і східну православну церкви. Між візантійською і латинською церквами першу Унію укладено на соборі в Ліоні (1274), другу — на Флорентійському соборі (1439), проте ні один, ні другий не довели до єдності Вселенської Церкви. Було кілька спроб об'єднання української Церкви з римською: на Ліонському І соборі (1245) брав участь архієпископ Петро, висланий правдоподібно київським князем Михайлом або галицьким Данилом, щоб одержати від Заходу через папу Інокентія IV допомогу проти татар. Унаслідок розмов Данила і Василька з папським леґатом Плано де Карпіні дійшло до Унії Данила з Римом (1253) і надання Данилові королівської корони — але ця Унія протрималася коротко: Данило не одержав допомоги і під тиском татар зірвав з Римом. 1439 укладено Унію на Флорентійському соборі: київський митрополит Ісидор підписав Унію від імени київської митрополії — та через вороже наставлення Москви й польської ієрархії покинув київську митрополію і повернувся до Риму, хоч місцеві князі на Україні і Білорусі Олелько Володимирович і Юрій Лінгвенович Смоленський були прихильні митрополиту Ісидорові.

Передумови Берестейської унії

Ватикан, який здавна намагався поширити свій вплив на східнослов'янські народи і активно підтримував політику польських феодалів щодо України та Білорусі, дав почин Унії. У підготовці унії чималу роль відігравали і єзуїти, яких у 60-х роках 16 століття для боротьби з протестантами покликали в Польщу польські католицькі єпископи. Саму ідею унії підтримувала ще й верхівка українського духовенства та світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськими магнатами, зміцнити свою позицію в боротьбі проти антифеодальних народних рухів.

Безпосередніми приводами до унії були:
невдоволення українських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;
бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;
намагання верхівки українського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля.


Підготовка до Берестейської унії

У 1590 році частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сігізмундом ІІІ, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 році єпископи Луцький Кирило Терлецький і Володимирський Потій Іпатій після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму, представили 33 статей Унії, скомпонованих на підставі умов Флорентійської Унії, 23 грудня 1595 в Римі. Святочне проголошення самої унії планувалося у жовтні 1596 в Бересті.

Уже 9 жовтня 1596 року король Сигізмунд ІІІ Ваза і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи Климентія VIII скликали в Бересті в церкві святого Миколая церковний собор для офіційного проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори — православний і уніатський.

Головними діячами Берестейської унії були: Потій Іпатій і К. Терлецький. Від Унії під тиском князя К. Острозького відступили єпископи Гедеон Балабан (львівський) і М. Копистенський (перемиський). Вони під проводом протосинкела Никифора відбули окремий синод у Бересті. Висвячення православної ієрархії єрусалимським патріархом Теофаном 16 жовтня 1620 створило дві митрополії, католицьку і православну, — і загострило боротьбу, кульмінаційним пунктом якої було вбивство архієпископа полоцького Йосафата Кунцевича. На Закарпатті т. зв. Ужгородську Унію уклали в 1646 спершу 63 священики, а в 1652 прийняло її все західне Закарпаття. Перемиська єпархія прийняла Унію в 1692, Львівська — в 1700, Луцька — у 1702, а Львівська Ставропіґія — щойно в 1708. Згодом і Мармарощина перейшла на Унію в роках 1716—21.

Опір унії

З самих початків православний клир відкинув унію; уніатський — проголосив унію, визнав владу римського папи, прийняв основні догмати католицької церкви, зберігши, проте, православні обряди та відправу церковнослов'янською мовою. Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною), уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта одержала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-міщани зрівнялися у правах з католицьким міщанством. Додатково польсько-шляхетський уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої, з тим, що православна релігія опинилася поза законом.

Реакція на унію

Оскільки унія іноді насаджувалася силою, українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі, мала національно-визвольний характер — і водночас була боротьбою українського і білоруського народів за збереження й зміцнення зв'язків між ними. Вирішальну роль у ній відіграли селянсько-козацькі повстання кінця 16 століття — 20-30-х років 17 століття, спрямовані проти соціального гніту польських та українських феодалів та іноземного панування.

Проти унії протестувала також значна частина православної шляхти, деякі магнати (князь Костянтин Острозький), більшість духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандрит Никифор Тур, його наступник Єлисей Плетенецький та інші). Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника І. Вишенського.

Внаслідок опору українського і білоруського народів польсько-шляхетський уряд на початку 1630-х років змушений був видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали легальне існування православної церкви. Проте ці «Статті» не припинили наступу католицизму та унії. Народна визвольна війна 1648—1654 років привела до цілковитої ліквідації унії на Лівобережжі.

Спроби ліквідації Берестейської унії


З упадком Польщі Росія почала ліквідувати Берестейську унію, починаючи від Катерини II. Спочатку була ліквідована уніятська митрополія та всі єпархії, за винятком полоцької: Микола І 1839 ліквідував рештки Унії, на Правобережжі, Волині і Білій Русі, а Олександр II — на Холмщині і Підляшші. Росія за окупації Галичини 1914 заарештувала митрополита Андрея Шептицького й насаджувала силою православіє під проводом єпископа Евлогія. Такі самі спроби були й за другої світової війни (1939—41), але без успіху. Щойно по окупації 1944 та арешті всієї ієрархії Греко-католицької церкви, на т. зв. Соборі у Львові 1946, при участі 214 священиків та кількох мирян, під наглядом поліції унедійснено Берестейську Унію і Греко-католицьку церкву підпорядковано московському патріархові. Подібно ж ліквідовано Унію на Закарпатті 1949 і Пряшівщині 1950. Синод української католицької ієрархії в Римі 2 грудня 1980 ствердив, що акт ліквідації Унії т. зв. львівським собором не дійсний, проти чого протестував у Ватикані 22 грудня 1980 московський патріарх.
Використано матеріали зі статті в англійській Вікіпедії.

Література

Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
Довідник з історії України.За ред. І. Підкови та Р. Шуста. - К.: Генеза, 1993.
Рад. енциклопедія історії України. — К., 1969. — т.1.
УРЕ. — К., 1962. — т. 2.
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Діяння Собору Греко-католицької церкви у Львові 8—10 березня 1946, Видання Президії Собору, Львів 1946.
Повернутись