Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
Українські землі у складі Великого князівства литовського

XIV та XV ст. для України були періодом глибокого занепаду. Роздроблені та ослаблені золотоординським ігом українські землі стали об'єктом експансії Польщі, Угорщини, Литви, Молдавії, Московського князівства, Кримського ханства й Туреччини.
Одними з перших рушили на українські землі литовські князі. Литовські племена, що займали лісисту місцевість у басейні Вісли, Німана й Двіни, до середини XIII ст. не мали політичної державної організації. Процес об'єднання литовських племен був обумовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого — напруженою боротьбою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких рицарів. Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг, який у середині ХІV ст. об'єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною Західної Русі. На початку 60-х років ХІV ст. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Швидке зростання Литовської держави почалося при Гедиміні (1316-1341). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі дуже ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони постановили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовлявся від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви — від князів до селян. Отже, Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання українських земель. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства, яке зміцніло при Іванові Калиті (1325-1340). Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна — Ольгерду (1345-1377), який заволодів Чернігово-Сіверщиною, а в 1362 р. зайняв Київ.
Переломним у підкоренні українських земель Литвою став 1362 р. Цього року військо трьох сусідніх народів — литовського, українського та білоруського розгромило монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських земель від монголо-татарського іга.
Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась уся Білорусь, частина земель Московії та значна частина території України — майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи.
Землі Білорусії та частково України й Московії складали тоді 90 відсотків усієї території Великого князівства Литовського, і приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу населення, тому Литовську державу тих часів деякі дослідники небезпідставно називають також Литовсько-Руською державою.
Литовський період історії України був новою фазою розвитку суспільного організму, успадкованого від Київської Русі. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов'янських народів, тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила». Все це сприяло тому, що приєднання українських земель до Литви відбулося мирно, без значного опору. Українці загалом схвально ставилися до цього акту ще й тому, що він сприяв обороні країни від набігів монголо-татар.
Чимало норм руського права, руські назви посад, станів, система адміністрацій тощо були прийняті Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала руська, нею велися всі ділові папери. Саме тоді появилася відома приказка: «Квітне Польща латиною, квітне Литва русиною».
Литовські князі переходили у православ'я, сприймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.
Отже, попервах литовська зверхність не була надто обтяжливою для України. За цих сприятливих для українського народу умов Волинь, Поділля та Наддніпрянщина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність.
Але після смерті Ольгерда у зовнішньополітичному становищі Великого князівства Литовського стався злам, що обумовив новий напрям усієї подальшої його історії, — Кревська унія Литви з Польщею (1385 р.), яка поклала початок новому періодові в історії Литовської держави, періодові поступового витіснення руських впливів польськими.
Процес становлення польського панування на українських землях був тривалим. Як українська, так і литовська еліти чинили впертий опір польському впливу. Так, вже відразу після Кревської унії литовський князь Вітовт розпочав боротьбу і примусив визнати себе «великим князем Литви і Русі». Після смерті Вітовта (1430 р.) у Литовській державі розгорілась міжусобиця, яка фактично призвела до розколу держави на прихильників Свидригайла і Сигизмунда. У цій боротьбі Свидригайло фактично об'єднав під своєю владою всі українські і білоруські землі. Його підтримала українська шляхта, князі, населення. Але після смерті Свидригайла Польща відновила свій контроль над українськими землями.
Останню спробу відділитись від Литви українські князі здійснили на початку XV ст. під керівництвом М. Глинського. Але і ця спроба провалилась. Зрештою, за Люблінською унією (1569 р.) руські землі підпали під владу Польщі.
Протягом XIV — першої половини XVI ст. українські землі у складі Литовської держави зазнали глибоких політичних і соціально-економічних змін. Поступово ця держава втрачала риси, притаманні їй спочатку, і з Литовсько-Руської перетворилась на Польсько-Литовську.
Повернутись