Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
Якою була насправді ця прадавня культура, що з'явилась на території сучасної України-Румунії в 5 тис. до н.е.? Звідки її витоки усталеного світогляду? Всі ці питання виникають мимоволі, коли споглядаєш викристалізовані орнаменти-образи в живій донині кераміці прадавніх майстрів.
А ці характерні для всього Сходу образи змії - символу спірального розвитку Всесвіту - так просто і зрозуміло зображені на контрастах кольору в поєднанні з життям, що розвивається в макрокосмі (оточуюче середовище, краєвиди з пагорбами, полями і дощем) та в мікрокосмі (зображене молодими паростками зерна)? Чи рівнобічні хрести в колі або навіть і хрести-дордже (свастіка)? А міфологічні образи людини з двома або трьома тулубами, що ніби виростають один над одним? Або безпосередня і щира шана Жіночого Начала, Праматері, що зображалось жінкою, характерними візерунками й ромбовидними символами? Вже не кажучи про стійке вшанування Вогню, як елементу очищення й оновлення. Адже трипільці мігрували, залишаючи й спалюючи вщент свої помешкання після проживання на одному місці приблизно 5-х поколінь. І більше того вони спалювали померлих. З якою метою? Ми певні: існували чіткі філософські погляди у цього народу, поєднані зі здоровим поглядом на життя, спробою наслідувати закони Природи в її простому і ясному розумінні: оновлення, руху у нескінченності й прямуванні до Джерела Світла-Життя, пов'язані з надбанням нового досвіду у єднанні з Пульсуючим Життям, його красою...
Споглянемо на поселення або спиралеподібні зображення на глечиках трипільців. Про що нам говорить їхній спосіб самовираження?

Скорше за все всі образи трипільців були зосновані на інтуїтивних пердчуттях гармонії та руху життєвих сил в просторі, у всій Природі. Ці символи минувщини є аналогом руху Прани, життєвої сили, на відкритій місцині, образом оновлення Життя.

Щоб розпочати огляд величної прадавньої культури, звернемо спочатку увагу на її витоки в попередню епоху.

Мезолітична епоха (ІХ-VІ тис. до н.е.) - це перехідний період від кам'яного віку до неоліту. В середині останнього й розквітла Трипільська культура.

Слід відзначити, що мезолітична культура не розвивалася відокремлено від оточуючого культурно-історичного середовища. Якщо виходити зі складу знахідок, більшість культур південного Азово-Чорноморського регіону склались, напевно, під впливом культур, які йшли з Закавказзя, Переднього Сходу, Балкан та нижнього Подунав'я. На півночі ж України споглядається вплив культур півночі Центральної Європи та Прибалтики. Та все ж, споглядаючи розвиток прадавнього суспільства на території сучасної України, можна, забігаючи наперед, зробити висновок про циклічний вплив Східних культур на місцеве населення.

Тут наведено приклад піфосу, глиняного горщика, знайденого у Фестському палаці на о.Крит, який датується прибл. 1300 р. до н.е.

Взагалі, дослідники зазначають у більшості випадків генетичну спадковість між окремими культурами раннього та пізнього мезоліту, що дозволяє говорити про існування тут кількох "генетичних циклів" культурного розвитку. Населення України того часу займалось здебільше мисливством та збиральництвом, але вже тоді прослідковувались перші ознаки осідлого тваринництва.

І ось наприкінці V - поч. ІV тис. до н.е. в Південно-Східній Європі почалась нова фаза історичного розвитку, пов'язана з енеолітом, тобто мідним віком. Трипільська культура в енеоліті існувала в V - ІІІ тис. до н.е. на Правобережжі Україні.

Особливістю Трипільської культури є не лише її найбільша серед енеолітичних культур Європи площа поширення, але й контактне розташування між двома культурно-історичними регіонами з різними напрямками розвитку господарства в ті часи: "землеробським" Південно-Східної Європи та "тваринницьким" великого поясу степів Євразії.

Тож, завдяки Трипіллю на схід до Поволж'я передавалися досягнення високорозвинених землеробських культур Єгипту й Месопотамії та їх спадкоємиці - Південно-Східної Європи (в першу чергу метал - мідь - та навички його обробки). А це й досі не розшифрований Фестський диск зі спіралевим написом у вигляді піктограм, які залишив майстер на глиняному диску (о. Крит) прибл. 1600 р. до н.е.

Тут слід зазначити, що дослідження "Хараппської культури" в Північно-Західній Індії на берегах Інду (нині недалеко від м.Монтгомері в Пакістані) дає підстави стверджувати про паралельний і більш високий розвиток культури обробки металу, дорогоцінного й напівдорогоцінного каміння, будівництва, гончарства й ткацтва, а також пов'язану з останніми видами діяльності мистецтво орнаментики й первинної скульптури. Ювелірне ж мистецтво тут досягло великого розвитку; воно, хоча й мало прадавнє місцеве коріння, та користувалось відзнакою месопотамських торгівельників, які саме в Індії купляли шедеври ювелірної обробки, аби продати їх на батьківщині. І вже потім, через півтора-два тисячоліття Месопотамія достатньо оволоділа тими технологіями, які вже у ІІІ тис. до н.е. досягли розквіту в Хараппії. Також цікавим є виробництво в Індії мініатюрних горщичків методом ліплення; їх призначення судячи з усього було зберігати цінну рідину ефірних олій рослинного походження.

І хоча до нас доходять розрізненні данні щодо розвитку інженерної думки і технологій в Індії, Месопотамії та Єгипті все ж, ми впевнені, що саме ці регіони, а також Центральна й Південна Америка були багато часів тому колискою світового розвитку, бо гармонійно поєднали філософсько-релігійні основи, наукові досягнення, творчий розвиток та державотворчі процеси - тобто Високу Культуру, що базується на етиці духовної еволюції, та блага цивілізації, що складає державний і соціально-побутовий розвиток суспільства. Нам кажуть, що тільки Єгипет мав величезні храми (але й досі брешуть про використання пірамід задля поховання, хоча вони були призначені для посвячення, також замовчується і те, що біля Канпуру в Індії мають місце грандіозні залишки будівель), а Месопотамія на відміну від нього розвинула систему водопостачання, каналізаційну систему, та потім дізнаємося, що Індія мала інженерну думку в плануванні міст і технології роботи з глиною та камінням навіть більш розвинені, ніж в Месопотамії. І знову вертаємось до Єгипту, аби дізнатись про величезні досягнення у всіх сферах життя, і про те, що Греція, а перед тим і Кріто-мікенська культура, всі свої величні науки й технології повністю запозичила в Єгипті та Месопотамії, а найбільш витончену філософію - в Індії. Врешті, достатньо лише порівняти прадавні культури Індії, Єгипту й Месопотамії, аби визначити первинне джерело світової культури. Насьогодні незаперечним є той факт, що саме Прадавня Індія є тією колискою звідки пішли в Азію, а потім на північ і південь, Єгипет і Америку воїни Сонця й понесли з собою насіння великих досягнень в філософії, науці та укладі соціального життя. Зацікавленому в цьому питанні читачеві буде корисно ознайомитись з цього приводу з книгами О.П.Блаватської "Разоблаченная Изида" і "Тайная Доктрина".

В Індії, в Хараппській культурі, доречі, використовували певну технологію обпалювання цегли й гончарних виробів (гончарні вироби після обпалювання мали металевий дзвін). Для порівняння: обпалена в пічах при високій температурі цегла Індії зберіглася й донині в прекрасному вигляді так, що її й тепер використовують для перебудови пам'яток (технологія будівництва в Індії була такою, що цеглу клали на розчин ілу, і, таким чином, будівельна конструкція житла легко розбиралася для нової забудови).


А в Єгипті й Месопотамії, наприклад, для будівництва окрім каміння, якщо й використовували цеглу в 4-3 тис. до н.е., то тільки цеглу-сирець, тобто обпалену на сонці. А от обпалену в пічі цеглу в Месопотамії використовували рідко, лише для зведення храмових і цоколю багатих будівель. Хоча за рівнем розвитку культури Єгипту і Месопотамії в певні періоди теж сягали чималих висот, наприклад, в архітектурі й скульптурі. Принаймні останні дослідження, зроблені провідними спеціалістами Росії щодо технології будівництва і порівняльна характеристика техніки обробки каменя в Єгипті, говорять про те, що за останні 4-5 тисячоліть в Єгипті нічого визначного в розвитку технологій і культури не відбувалось і навіть навпаки все говорить про поступовий занепад величної культури (див. фільми "Тайны семи пирамид" та "Технологии богов"). А от дослідження всіх решток семи величних пірамід (в тому числі і біля Гізи) показують, що будівництво і обробка будівельних матеріалів виконані досконало з настільки точними розрахунками проектів, що такої точності ледь можна досягнути і сьогодні при використанні сучасного обладнання. Отже, дослідники припускаються думки, що будівництво величних комплексів відбувалось раніше, ніж визначений наукою термін у 5 тис.рр. до н.е., а саме, виходячи зі знахідок, технології обробки, порівняльних характеристик технології будівництва та писемних джерел, а також уважного дослідження впливу атмосферних та поверхневих вод на каміння, використаного для будівництва - величні піраміди було збудовано приблизно не ближче, ніж 20 тис.рр. до сього часу...

Кожна зі згаданих східних культур відрізнялась від "побратимів" певною своєрідністю розвитку технологій, які, з часом, перекочовували між цими культурами. Наприклад, як в Єгипті, так і в Індії (доречі, і в Трипіллі теж) використовувалась охра - фарба рослинного походження - для живопису (в Єгипті - більше монументального, в Індії і Трипіллі - декоративно-гончарного), яка добре зберіглася на пам'ятках і досі. Не випадковим здається й розвиток інженерної думки в плані розробки системи водоканалів в Індії і Месопотамії приблизно в 3 тис. до н.е., а також використання смоли бітуму для господарських цілей (в Месопотамії бітум використовували для обробки деревини, аби її не поїдали мурахи, і для захисту цокольних цегляних поверхів від води під час повенів, а в Індії - для забезпечення водонепроникності в конструкціях стін басейнів, лазень і ванн), хоча загалом інженерна думка Індії була більш досконалою, і, судячи з історії розвитку, запозичена Месопотамцями. Але чомусь замовчується, що Єгипет теж сягнув досконалості у розвитку систем штучних водоканалів, і в цьому напрямку ми рекомендуємо читачеві ознайомитись з книгою О.П.Блаватської "Разоблаченная Изида".


Тут бачимо красу різблярства по каменю прадавніх майстрів Єгипту та велич храмових комплексів і пірамід - символів єднання Духу і Матерії, еволюції та сходження духу в матерію, стійкості і непорушності Законів Творіння... Серед зазначених культур своєю монументальністю вирізняється архітектура Прадавнього Єгипту, а піраміди і досі приховані за призначенням від загалу (останнє стосується не тільки Єгипту, але й культури Мексики і Перу).

Але величні храмові створіння Індії поки що чекають на свій час, адже про них чомусь змовчують, навіть в питаннях вивчення історії архітектури. От, що зазначає У. Мешрем Адаме, стосовно пірамід Єгипту: "Велика піраміда Хеопса в Єгипті є Житлом Таємних Місць, тому що являє собою внутрішнє святилище доєгипетської мудрості. Єгиптянами Велика піраміда ассоціювалася з Гермесом, богом мудрості й писемності, Божественним Просвітителем, який також є богом планети Меркурій. Піраміда не була гробницею, бо ніколи в ній не знаходили залишки померлих фараонів, або скарбів, або настінні розписи, які б зазначали відповідне функціональне призначення місця (хоча єгиптяни всюди, де могли тільки, залишали написи). Вона є первинною структурою, де зберігалися таємні істини, що є основою всіх наук і мистецтв. Вона була досконалою емблемою мікрокосма і макрокосма, а також згідно "таємним вченням, місцем Осіріса, чорного (таємного) бога Нилу". Через містичні проходи і камери Великої Піраміди проходили ініціювання в таємниці життя в давнині. Це було місце "другого народження", "лоно Містерій", і мудрість живе там так, як Бог живе в серцях людей. Саме в цих камерах однієї з пірамід Платон опинився перед обличчям мудрості віків, яку персоніфікував Майстер Таємного Житла (вищий жрець)". Також дослідники ствреджують, що піраміди в Гізі були закладені або збудовані не менш ніж за 11 тис. рр. до н.е. (а деякі навіть і 20 тис.рр. до н.е.), бо розташування трьох пірамід (Хеопса, Хефрена і Міккерена) повторювали саме в ті часи точне розташування сузір'я пояса Оріона, копією якого і були на Землі. Доречі, і русло Нилу також дивним чином співпадає контурами з Чумацьким Шляхом. О.П.Блаватська пише, посилаючись на відповідні дослідження, що за 2-3тис. рр. до н.е. води Нілу омивали стіни пірамід, то коли ж вони були збудовані? Принаймні, не менше ніж за 8 тис. рр. до н.е. - стверджують геологи.

Загалом же в культурах "Східних Деспотій"- хоча, чим далі вивчає людство ці культури, тим сумнівніше стає, що їх можна йменувати деспотіями - (Єгипет, Межиріччя та інші країни Малої Азії) вирізнялася одна особливість, що характеризувала рівень взаємовідношень різних країн в ті часи. Навколо міст, як правило, будували масивні стіни-огорожі фортифікаційного призначення. Планування міст, за виключенням останнього періоду існування Межиріччя у Вавілоні (2 тис. до н.е.) не було правильним (тобто вулиці не перетиналися під прямим кутом). А от в Хараппії спостерігалось чітке й правильне планування міст вже в 4 тис. до н.е. Розквіт як Єгипту, так і Месопотамії хоч й був величним та не постійним, а залежав від об'єднаності громадськості в тих країнах і мотивацій володарів та жерців зазначених держав.

Трипільська ж культура - це одна із стійких культур, що розповсюджувалася від Прикарпаття до Дніпра і розвивалася, принаймні, протягом 2-х тисячоліть, хоча вона й не мала таких яскравих досягнень в архітектурі та скульптурі (можливо, причиною тому був їхній специфічний світогляд). Її яскравою особливістю, як і прадавньої матері Індії - Ар'ї-Варти, була відсутність на протязі зазначеного часу будь-якої диспотії, тобто трипільське суспільство розвивалось доволі вільно, не зазнаючи тиску й загарбань. Навіть, дивлячись на забудову поселень, можна припуститись думки, що трипільці, якщо й створювали штучні загорожі навколо поселень, то тільки задля захисту від диких тварин, бо захищатись тим способом від войовничо налаштованих загарбників було не можливо.



Походження Трипільської культури дискусійне. Сучасні науковці вважають, що вона синкретизувала прийдешнє населення неолітичних культур Балкан і Подунав'я та місцеву людність. Це незаперечний факт, бо люди в далекому минулому, як і зараз, спілкувалися з сусідами та набирали нового світогляду й досвіду господарювання. Наприклад, Трипільські прямокутні глинобитні житла з дерев'яним каркасом стін є типовим прикладом балканської (що мала місце у Східній Греції в 7-6 тис. до н.е.) та етруської (Західна частина Апенинського півострова), а також в деякій мірі єгипетської, крито-мікенської та індійської домобудовної традиції. Численні глиняні статуетки жінок та посуд поселень трипільців вказують на середньоземноморські корені культури, хоча символізм її близький також і Месопотамії, і Індії. Приміром, знайдена на о.Крит статуетка жінки, що датується 3-2 тис. до н.е., дивно схожа на статуетки трипільської культури. Також відомо, що світогляд людності крито-мікенської та трипільської культур співпадав за деякими ознаками: і ті й інші вшановували бика, як символ родючості й творчого начала в Природі, а також відомо, що в обох культурах головне місце в суспільстві відводилося жінці-праматері. І хоча ми бачимо багато спільного, все ж не можно одностайно сказати, що трипільська культура цілком пов'язана з крито-мікенською культурою (адже й в Месопотамії та Індії теж вшановували бика або корову), але ці культури мали спільні погляди в деяких сферах життя. Також відомо, що будівництво поселень відбувалось в більшості за різними технологіями можливо через особливості місцевого матеріалу (наприклад, нам не відомо, щоб трипільці використовували при будівництві будинків цеглу-сирець або обпалену цеглу, на відміну від всіх відомих культур так званих Східних деспотій, не кажучи вже про форми будівель), і гончарні вироби дуже відрізнялися, відрізняються і способи поховання людей. Тож поки що маємо ознаки культурного обміну між регіонами середземномор'я і причорномор'я, тим більше, що відстані між ними не такі вже й великі, а ми певні, що в усі часи були люди, які активно подорожували, досліджуючи світ, та встановлювали культурно-торгівельний обмін.

Як бачимо на прикладах глечиків Трипільської культури, що виставлені на показ у приватному музеї м. Трипілля, на архіологічних знахідках добре збереглася симоліка, яку використовували прадавні трипільці в своєму житті і тим показували своє світобачення, художню майстерність і велич духовної культури - відчуття гармонії, циклічність і пульсацію Життя.

Та, попри все, мало б існувати основне джерело "натхнення" даної культури, бо деякі риси Трипільської культури сильно вирізняються серед інших культур, які мешкали поруч.
Адже відомо, що дії людини й суспільства в цілому пов'язані зі світоглядом (що формує архитипічні символи або стереотипи мислення) даного суспільства.

Порівнюючи знайдений в Китаї посуд культури Яншао (ІV-III тис. до н.е.), а також гончарні вироби Хараппської культури, які за формою та типовим оздобленням нагадують гончарні вироби з орнаментальним малюнком, що характеризувався подальшим розпадом спиралі у трипільців, та й типові світоглядні паралелі цих культур, знайдемо певну тотожність.

Отже попередньо можна припустити, що Трипільська культура мала витоки Далеко-Азійського походження, звідки, напевно, й мігрувала частина населення або разом з караванами-дослідниками прийшли світогляд, спосіб життя й технології роботи з глиною. В цьому плані додатково цікавою є книжка О.П.Блаватської "Из пещер и дебрей Индостана", де оповідається про життя Індії - її багаточисельних племен. Та з якого племені пішла ота культура, що ми називаємо Трипільською, нині ще не відомо. Але ми гадаємо, що це справа часу, якщо вчені, вивчаючи звички племен Азії та порівнюючи їх зі звичками існування етносів України, знайдуть загальні риси. Одним із цікавих для дослідження фактів є форма побудови колиби, гуцульської хатинки для дереворубів та сплавщиків у горах, що має восьмигранну чи шестигранну форму стін з пірамідальним дахом. Всередині колиби ліжка стоять навколо центру, а сам центр слугує місцем для вогнища. Це не типове житло, але гідне уваги. Основним типом житла в Україні, згідно досліджень Хведора Вовка, вважаються плетені з гілок та обмазані глиною стіни мазанок, що вкривали соломою чи очеретом у вигляді двоскатного даху, хоча в багатьох місцях, де зустрічались такі житла було чимало лісів. Чим було зумовлене таке будівництво: традицією чи якимись умовами користування лісів - нам достеменно не відомо. Зрозуміло, що чималу долю хат займають рублені хати. Та попри все, ми бачимо певний тип житла, що видозмінювався, але зберігся на Вкраїні з часів Трипільської культури - це мазанка.

Загалом, думка про переселення народів з Азії на Північ та Захід може бути підтверджена історично-фольклорними записами стародавньої Індії, які говорять про існування культури Аріїв на Півночі країни за кілька тисячоліть до нашого часу, а також в прадавні часи - культури, що їй передувала, розташування якої пов'язують приблизно з нині існуючою пустелею Гобі - звідки й розповсюдилося сучасне людство, що збереглося після відомого потопу й загибелі Атлантиди, і, перетнувши кордони високогірь, опинилось на території Індії, а також Азійських степів і далі на Захід. З цього приводу цікавими є пошуки істини Миколою Реріхом щодо переселення народів в його праці "Серце Азії", де крім усього цікавого стосовно життя азійських народів надані порівняння дивної подоби алінманів, кромлехів та менгірів Тібету й Британі, подоби зовнішності монголів та індіанців Мексики, схожі ознаки далеких культур, що знаходяться за тисячі кілометрів від Тібето-Монгольських країв, з аутентичними культурами, через які пролягав маршрут наукової експедиції Реріхів та інше.

А тепер розглянемо більш уважно саму Трипільську культуру, її етапи розвитку. Раннім Трипіллям вважається поселення культури Прекукутені, поширене між східними відрогами румунських Карпат на заході та Південним Бугом на сході. Поселення ці були невеликими за площею - до 1га.; помешкання у більшості випадків знаходили вздовж берегів, що утворювали пряму лінію. Відомо лише про один випадок планування по колу (шість домівок оточували схили пагорба, утворюючи майже правильне коло діаметром більше 50м., а сьоме помешкання знаходилося у центрі кола). В цей період розрізняють помешкання двох основних типів: поглиблені та наземні глинобитні "площадки". Землянка утворювалася так, що мала житлову частину та прилеглі до неї ями господарського і побутового призначення. В землянках мешканці виготовляли глиняний посуд або знаряддя з кременя, кісток та рогів. Хати будували в більшості випадків з деревини та глини, інколи для посилення фундаменту використовували камені, а підлогу устеляли мушлями (ракушками) річних молюсків. В хаті будувалися глинобитні печі прямо долу.

Загальна господарська діяльність - землеробсько-тваринницька, пов'язана з природньо-кліматичними умовами територій помешкання. В більшості випадків трипільці вирощували пшеницю, овес, ячмінь, просо, бобові, а можливо навіть займались і садівництвом. З домашніх тварин переважали крупна рогата худоба, вівці, а інколі й свині. Коней та собак тримали в незначній кількості. Мисливство на диких тварин займало також незначне місце в господарстві трипільців. А от рибальству приділялось більше уваги.

Для господарської діяльності трипільці використовували різні різаки, виготовлені з кременя, кісток та рогів, а також металеві вироби, зроблені з міді. Дослідження, проведені сучасними вченими, показали, що, наприклад, кременеві серпи, мали дуже добрі показники різки пшениці.

В ранньому Трипіллі мало місце виготовлення різних виробів з міді, та передусім - це були прикраси. Метал доставляли сюди в основному з північно-фракійського, а потім і трансільванського гірськорудних центрів. Велику частку господарської діяльності займало гончарство. Крім орнаментального посуду різноманітних форм, виготовлялися глиняні (переважно жіночі) статуетки, фігурки тварин, модельки жител, столики-вівтарі, жертовники, стільці-крісла. Також вироблялися речі побутового й господарського призначення.

Від кінця середнього до початку пізнього етапу розвитку Трипільської культури, що може бути віднесено до 3100-2600рр. до н.е. або до 4000-3250рр. до н.е., існували великі трипільські поселення. Ці поселення займали величезні території (наприклад, Доброводи - 250га., Майданецьке - 270га., Чичеркозівка - 300га., Тал'янки - 450га.) і по близьким хронологічним аналогіям набагато перевищували відомі поселення Центральної Європи (50-100га). Окремо можна говорити про глиняні антропоморфічні статуетки та інші вироби культового призначення. Одна з таких статуеток має вигляд птаха - загальновідомий в ті часи на Азійському просторі символ духу.

Господарський уклад мешканців Майданецького (Черкаська обл.) можна характеризувати як складна і чітко організована система життєзабезпечення великого соціального організму із стабільними внутрішніми зв'язками та стійкими традиціями. Це поселення виникло і розвивалось поступово. Воно існувало приблизно 150 років, що відповідає 27-29 ст. до н.е. Врешті воно досягло розмірів, зазначених вище, як на фінальному етапі свого існування. Основою економіки було землеробство, тваринництво і ремесла (гончарство, ткацтво, прядіння, обробка шкіри, виготовлення взуття та домобудівництво). Будинки були одно- або двоповерхові. Зовнішні зв'язки зафіксовано з іншими локальними групами трипільського населення. В Майданецьке іззовні потрапляли метал, кремень, деякі гончарні вироби. Мідних виробів господарського призначення тут знаходять значно більше ніж у ранньому Трипіллі.
Частина поселень займала підвищені ділянки берегів річок і мала колоподібну, а інколи, як бачимо, і спіралеподібну форму.

Деякі поселення, як і нині в Карпатах, витягнуті вздовж річок.

Наприкінці основна маса помешкань була заселена протягом деякого часу. Більшість помешкань загинуло одночасно від пожежі.

Взагалі в Трипільській культурі існувала цікава традиція спалювання помешкань, коли поселенці покидали свої місця. Військових дій на цих місцях під час міграції не знайдено, а тому можна вважати це як добровільний акт спалювання своїх помешкань, можливо пов'язаний з якимись поглядами на прадавні традиції або закони природи. Можливо через те, що земля переставала давати врожай, мешканці залишали свої місця і спалювали тіло померлого соціального організму, як це робили в більшості випадків з трупом померлої людини. Тобто, завдяки таким аналогіям, можна припустити, що в часи існування Трипільської культури, було поширено стійки соціально-релігійні й культові погляди на життя, пов'язані зі знанням закону відродження в Природі, рівноправ'я та неперервності буття. Але повернемось до цього пізніше...

Пізньотрипільські поселення знайдено в більшості випадків в середньому Подніпров'ї, що існували в ІІІ-ІІ тис. до н.е.

Одне з таких поселень складалося з 39 помешкань, що розташовувалися двома концентричними колами.

Майже всі поселення займають високі мисообразні ділянки терас правого берега Дніпра з дуже крутими схилами, оточеними глибокими оврагами. Тип помешкання - напівземлянка з вогнищем, що знаходилось в поглибленні дна. Гончарні вироби - з орнаментацією посуди, що характеризувалася подальшим розпадом спиралі. Існувала також і пластика з глини, як мистецтво або як певна сакральна традиція. Знаряддя праці майже не змінилися і вироблялися з кремнію, кісток та рогів.

Враховуючи насиченість культурного шару більшості пізньотрипільських поселень Київського Подніпров'я кістками риби, створами річних молюсків та панцирями черепах, слід відзначити, що чимале значення в господарстві населення мали рибальство та збиральництво, які виконували, напевне, лише допоміжну роль. А головну роль в господарстві трипільців того часу, як і раніше, має землеробство, а скотарство та, тим більше, охота, займає другорядне місце.

Взагалі поселення трипільської культури було знайдено в Прикарпатті, на Кировоградчині, на Черкащині, на Волинщині та Київщині. Ми напевно не знаємо, яку віру наслідували трипільці. Але вже згадувалось про культові антропоморфічні статуетки у вигляді птаха, що поєднує культи трипільців з поглядами народів Близького Сходу (Дворіччя) в ті часи. Можливо, ця культура мала спільний світогляд з далекими братами зі Сходу. Та, виходячи з укладу життя трипільців, можна здогадуватися лише про розвинене у них інтуїтивне відчуття природи. Також існує два цікавих факти, які привернули увагу автора.

Перший факт пов'язаний з гончарними виробами, так званими "біноклями".

Два ж сосуди, поєднані також поміж собою, як це зазначалось вище, напевно символізували або слугували культовим предметом рівноправ'я і єднання двох Начал на землі й на небі. Про сутність священного відношення до браку буде сказано нижче. "Біноклі" - це два або три сосуди з напівсферичним діаметром верхніх та нижніх чаш, які об'єднуються між собою короткими перемичками, що знаходяться по вінчику чаш зверху та знизу. Середня частина яйцевидна. Скорше за все - це культові вироби. Якщо поглянути на них зверху, вони дуже нагадують трилисник, або три кола, поєднані між собою. Схожий символ "трилисника", що знаходиться в полум'ї або в колі більшого діаметру, знайомий народам Сходу з прадавніх часів. І він означає єднання духа, душі й свідомості людини.

І другий факт пов'язаний з поховальними обрядами трипільців. В більшості випадків поховання відбувались в одному місці далеко за межами помешкання у вигляді кремації, а інколи і трупопокладення на невелику глибину - 20-30см. у грунт. Ця традиція також об'єднує трипільців із прадавніми традиціями народів Далекого Сходу з погляду на закони життя. По-перше, спалювання - це насамперед добре з санітарно-екологічного погляду. Адже всім відомі згубні епідемії холери та чуми, які виникали в середньовіччі в більшості випадків саме через сучасні традиції поховання в могилах, де труп гниє повільно і швидко утворюються численні колонії патогенних мікроорганізмів. І по-друге, автор має достатні підстави стверджувати, з погляду на закони реінкарнації та власний досвід, що кремація на третій день після смерті сприяє відділенню свідомості людини і легшому її подальшому путі. Могильне ж поховання навпаки дещо затримує відділення душі й свідомості людини від мертвого тіла, що в більшості випадків трапляється через прив'язаність людської свідомості до матеріального життя, земних принад і власного фізичного тіла, і це породжує численні збентеження померлого, що негативно впливає на оточуюче середовище досить довго після похорон.

Отже, Трипільська культура існувала на території сучасної України за дві-чотири тисячі років до нашої ери. Вона була початковою формою розвитку технологій обробки металу і розвитку інтелекту людини. Разом з тим в ті часи ще збереглося витончене світосприйняття, що давало змогу людині жити у гармонії з Природою. Також, напевне, ця велична культура була пов'язана з культом вогню, що говорить про певний спосіб життя її населення. Більшість орнаментальних витворів гончарства пов'язана з землеробством та інтуїтивним відчуттям навколишнього світу. Колообіг сонця і зміни пори року, ландшафт і хвильоподібність земель, можливо й інші тонкі відчуття природи знайшли відгук в орнаменталістичному мистецтві трипільців. Глиняні вироби, де зображено жінку, символічно об'єднану з биком або змієм, або таку, що сидить в кріслі з навершям у вигляді бичачої голови, говорять також про вшанування жіночого Начала, як могутнього потенціалу творчої наснаги і як тонкого інструменту інтуїтивного споглядання світу і законів Природи. Також глиняні витвори з зображенням корови наводять на думку про прямий зв'язок культур Трипілля, Шумеру і Прадавньої Індії, де й досі до корови ставляться як до священної тварини. Відомо, що Єгипет, як і Індія, віддавав божествену шану корові й бику, що в землі Фараонів прадавні єгиптяни виявляли те ж огидне почуття й релігійний жах до вбивства корів та биків, як і сучасні індуси. Глиняні ж статуетки у вигляді птаха, де б вони не були знайдені, говорять про символічне і свідоме вшанування духу в тогочасній культурі Трипілля, Шумеру (північної частини Месопотамії), Єгипту та Індії.

Поодинокі випадки писемних знаків на предметах Трипільської та зрубної культури говорять про можливість застосування в 2 тис. до н.е. знакового письма.

Трипільська культура доволі загадкова, та, неодмінно, саме вона позитивно вплинула на майбутню культуру цієї землі, де розташована сучасна Україна.

Скіфо-сарматська культура

Епоха бронзи розпочалась на території Україні приблизно на початку ХVІІІ - ХV ст. до н.е. з початком впливу ямно-катакомбної культури і привходженням бронзових виробів у трипільську культуру. Кінець цієї епохи датується ІХ - VІІІ ст. до н.е., коли на території України з'явились перші залізні вироби.

Тут характерні обряди поховання курганними та ґрунтовими могильниками з кремацією або без неї, використання шнурової кераміки, використання бронзових та кременевих виробів.

Окрім цього, знайдені пам'ятки зрубної культури достатні, аби говорити про існування ідеографічної писемності на прикінці бронзового віку. На виробах з кісток знаходимо цікаві орнаменти, що пов'язує цю культуру з культурами Близького Сходу. Тут ми бачимо образ Сонця у різному символічному виконанні, разом поєднаному в так званий трилисник.

Далі, у зв'язку з появою скіфів на світовій арені, в І тис. до н.е. від Карпат до Монголії головною формою господарства стає кочове тваринництво.

А тим часом в Криму та Північному Причорномор'ї проводиться експансія греків, і утворюються перші міста-колонії з загальною назвою колоній Ольвія. Взагалі в Ольвії під впливом античної культури та культурно-технологічних здобутків греків почали швидко розвиватися ткацтво і художня обробка деревини й кісток, шкіряне виробництво, землеробство, рибна промисловість і, особливо, виноградарство. Гончарна справа й металургія набули особливого розквіту. Та надзвичайним, у порівнянні з північною Скіфією, було те, що греки запровадили в Ольвії виробництво скла спочатку литтєм, а потім і дуттєм. Для цього використовували місцевий збагачений кварцем пісок, соду та вапно. Отже такий розквіт Ольвії говорив і про дружні торгівельно-економічні й культурно-ознайомчі стосунки греків і скіфів.

На території ж від Дунаю до Дону степова частина аж до межі з лісовими просторами на півночі займає Скіфія.

Спочатку скіфи і скіфянки були перважно войовничими. Та після того, як осіли на степових землях Північного Наддніпров'я, жінки почали займатися переважно домашнім господарством - прясти, ткати, шити.

Скіфи не мали укріплених міст, але у них була дружня організація, особливо у військовій справі. Саме завдяки військовому побратимству, та доброму володінню стрілами, скіфи перемогли персидського царя Дарія І, який вчинив напад в VІ ст. до н.е.

Соціальний устрій складався з малих індивідуальних сімей, матріархат залишився давно позаду, родичалися скіфи і наслідували ім'я за чоловічою лінією. Такий устрій нагадував подібні суспільства давньої Азії, особливо що стосувалося кочових суспільств. В державному устрої мав місце цар як охоронець і наслідувач золотих дарів, а також жричество, як виокремлений шар суспільства, в якому були жерці та жриці.

В господарському відношенні Скіфія поділялася на дві частини: степову, де переважно панувало кочове тваринництво, та лісо-степову, де панувало землеробство. Крім того, під час царювання скіфів домінуючим було орне землеробство. Вирощували зернові, бобові, а також льон та коноплі. З останніх робили одяг. Не виключно, що скіфи також займались садівництвом. Та на відміну від трипільців скіфи тримали більше коней і додатково худобу та свиней; охотою та рибальством займались менше. Гончарне виробництво було лише у осілого населення.

Металургія в Скіфії досягла визначного розвитку, і, через складність справи, її було виділено в окрему галузь. Скіфи виготовляли вироби з заліза, різних сплавів, оволоділи мистецтвом лиття та сварки, виготовляли вироби з золота, срібла, латуні та бронзи.

Також досягли визначного розвитку інші ремесла та домашні виробництва: шкіряне, прядильне, ткацьке, обробка деревини, кісток. Тканини виготовляли з конопель, льону та шерсті. Тканини фарбувались в синій, червоний, жовтий, ліловий та інші кольори; фарбники були місцевими і вироблялись з рослин.

Скіфські стріли мали вражаючі балістичні дані. І скіфи славились як вправні стрілки на охоті та у військовій справі.

Світогляд скіфів походив до числа індоіранських. Це доводять святилища і релігійні вірування в цілому.

В одному з курганів було знайдено бронзове навершя, символічний ряд якого зацікавив автора книги. До чого б не відносилось це зображення, на наш погляд, митець, який створив навершя, напевне хотів щось сказати своїм витвором.


Уважно подивимось на символіку цього витвору. В центральній частині зображено серцевинну гілку дерева життя, на верхівці якої постає людина, а за головою цієї людини зображено орла (чи сокола) з розгорнутими крилами. Навколо центральної частини в чотири сторони виростають бокові гілки, на середині яких бачимо тварин, а на верхів'ї знову постають птахи. Через те, що птаха символізувала в Єгипетській та інших світових міфологія духовне начало, а тварини - страсті та тілесне начало, спробуємо розтлумачити композицію в цілому. Отже навершя може символізувати еволюційну лінію розвитку, а також внутрішній розвиток людини, в основі тіла якої покладено тваринне начало, але якщо її дух і думка прагнуть краси, людина уособлює новий ступінь розвитку - духовнозрілої особи, в якої тваринне начало слугує вищій духовній природі і знаходиться з нею в гармонії. А дерево дає життя, тобто животворить все існуюче в його різнобарв'ї. Таким чином, людина набуває досвіду на шляху до усвідомленої асиміляції з духовним Началом, що зображено соколом (таким же швидким і яснооким).

За словами Геродота, античного письменника-історика, скіфи в своїх релігійних культах вшановували передусім Табіті-Гестію. Це - вшанування вогню як стихії священної властиво всім індоіранським народам. Уособлення вогню в образі жіночого божества свідчить, що в цьому культі збереглися архаїчні уявлення про богиню як всествітню матір решти богів та героїв (щось подібне до нашої Богородиці). А також це свідчить про те, що саме жінці дана можливість оволодіння найвитонченішими та найвищими аспектами стихії природи - вогню.

Також скіфи вшановували Папая-Зевса та Апі-Гею. Це й був, напевно, найвищий пантеон богів, так би мовити Верховна Трійця: Табіті-Папай-Апі.

Папай - це уособлення неба, верховний творець людей та миру, символ духу і чоловічого Начала. Його символічне зображення вчені вбачають у вищенаведеній композиції навершя.

Апі - це аспект жіночого Начала і всі дослідники визнають його як уособлення землі й води. Вчені вважають, що Апі мала вигляд, який наведено в малюнку. Якщо це так, то це зображення можна розтлумачити ще й як символ вищого духовного розуму в єстві людини, який постав над примарами життя і оволодів вищим знанням.

Окрім цього скіфи вшановували Агрімпаса-Афродіту Небесну, що спочатку зображувалась як жіноче крилате божество.

Тагімасад-Посейдон - скоріше за все був родопочатківцем і його покровителем. Завжди зображався поруч з кіньми.

Також в скіфській міфології існував Гойтосір-Аполон, який за функціями подібний до грецького Геракла, і завжди зображувався як переможець чудовиська або страшкого звіра (наподобі до християнського Георгія-Переможця).

Сутність культу Арея, вважається, була пов'язана з роллю війни та військовим прошарком у скіфському суспільстві. Арею будували особливі вівтарі з хмизу і укріпленим зверху старовинним залізним мечем.

Кам'яні статуї зустрічаються виключно в чоловічих похованнях. На статуях майже завжди зображено зброю, рітон (чаша) як символ сакральної могутності та достатку.

Взагалі, виділяють такі типи культових споруджень:

1. Глиняні жертовники круглої форми, що прикрашена орнаментом у вигляді хвилі, що біжить, міандра та концентричних ліній або лише у вигляді хвилі, що біжить. Біля одного з жертовників знайдено сосуд у вигляді птаха.

2. Жертовники у вигляді циліндричного узвишшя, інколи з чашеподібним поглибленням у центрі, що оточене концентричними колами.

3. Жертовник у вигляді тарілкоподібної площі овальної форми.

На всіх жертовниках знаходять сліди спалених рослинних залишків, що доводить про використання смоли дерев або духм'яних рослин в культовому значенні (як це робиться зараз з використанням смоли ладанника в церкві).

Окрім цього, судячи по залишкам спаленої шерсті та кісток, мало місце і жертвоприношення тварин. Останнє доводить про початок падіння чистого інтуїтивного світовідчуття та огрубіння религійних традицій. А захоронення жінок разом з чоловіками ще більше підкреслює такий висновок. Адже замість спалювання або самопожертви дружини, а інколи і слуг, в основі зазначеного мала б бути лише символічна дія-обряд, яка б нагадувала про віковічне єднання у вищих прагненнях і сферах двох Начал - чоловіка та жінки, тобто творчу гармонію земного й духовного життя. Це і є священне значення одруження, яке й досі збереглося в християнському вислові: "браки утворюються на небесах".

Отже, завдяки скіфам розвинулась металургія і способи обробки землі. Але інтелектуальний і технологічний розвиток приніс і певні втрати, а саме тонкого відчуття оточуючого світу, яке мали попередники скіфів - трипільці. Загальна повага до жіночого Начала почала занепадати, а разом з нею і духовність. Хоча, як бачимо, у скіфів збереглися поодинокі пам'ятки високої релігійної культури. Це, можливо, говорить про подальший розподіл релігії для загалу та релігії для тих, хто прагне чистого знання, як це відбулося в певний період в Єгипті та Греції.

Далі під навалою сарматів, що йшли на захід з-за Дону, більшість скіфів відійшла на південь до Нижнього Подніпров'я і Криму та почали називатися Малою Скіфією. А в степовій частині Північного Причорномор'я встановилося володарювання сарматів з ІІІ ст. до н.е. до ІV ст. н.е.

Сарматами були народності, що переміщувалися з Поволж'я та Зауралля на Захід. Їхньою характерною особливістю було те, що жінки воювали нарівні з чоловіками. А під час царювання скіфів в степовій частині Дніпра саме жінки сарматів називались амазонками в історії Давньої Греції.

Сармати привнесли в нашу культуру звичаї захоронення у могили.

В основному їх господарська діяльність складалась з кочового тваринництва і решту займало осіле землеробство. Такий розподіл стався через постійне військове оволодіння місцевістю.

Сармати розводили овець, крупну рогату худобу та коней. В перші століття нашої ери деяка частина сарматів перейшла до землеробства. Але всеж таки полювання на дичину було не на останньому місці в житті сарматів.

У сарматів існували різні ремесла і домашні виробництва: гончарне, ковальське, бронзолітійне, обробка деревини, шкіри, войлока, ткацтво, плетіння та вишивка. Жінки у осілого населення займались домашніми роботами.

Головною їжею сарматів були м'ясо, сир та молоко. З проса готували каші.

Суспільний устрій складався з різних племен.

У віруваннях сарматів головував культ Сонця і вогню. З ним пов'язаний і культ великої богині Астарти. Ця богиня у сарматів зображувалась поміж двох коней, що пов'язує цей культ з культом Гойтасіра скіфів.

Починаючи з ІІІ ст. н.е. у зв'язку з навалою гунів зі Сходу та готів з Північного Заходу в степах Пінічного Причорномор'я закінчується володарювання сарматів. З'являються знову поховання з кримацією померлих.

Таким чином на початку нашої ери Південна частина України заселена скіфами. Там починається будівництво міст і посилюються торгівельні зв'язки з античним світом. Взагалі ж слід відзначити, що за Геродота були відомі скіфи-орачі, котрі вже тоді мали назву "русь, руси".

Етнонім "рус" старокельтською мовою і в Надсередземномор'ї означав одночасно і "сонце", і "вода". Кельтські написи на кераміці Саркела з Білої Вежі, а також сліди їхньої міграції свідчать про перебування та вплив кельтської культури на наших пращурів.

Під час навали сарматів населення збагачується сарматським письмом, що поширювалось на величезній території від Азії до Криту. Сарматське письмо - це так зване ідеографічне (або інформаційне) письмо, що нагадує ієрогліфи. Його існування вплинуло на розвиток писемності у місцевих племен України і Балкан.

Пізніше на території степової України гуни почали просуватися на північ, куди мусили відходити деякі місцеві племена слов'ян, які через деякий час повернулись на рідні землі, збагачені Скандинавською культурою.

Отже, під час великих міграцій народів місцеве населення слов'ян оновлювалось і збагачувалось грецькою, кельтською, скандинавською та азійською культурами. Це підняло рівень розвитку різних ремесел і виробництва, підвищило організаційно-культурний рівень населення, але разом з тим вбачається загальний занепад чистого духовно-інтуїтивного відчуття Природи, очищенню символіки якого і присвячена ця книга.
Повернутись