Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
Принцип свідомості. Найпершою турботою вчителя повинна бути турбота про ясне і повне розуміння учнями всього того, що вони вивчають. За всяку ціну має бути забезпечене розуміння точного значення кожного терміну, який учні вживають, кожного правила, кожної теореми. Свідомому засвоєнню правил протиставляється заучування без розуміння, зубрячка. В кожному курсі навчання є немало речей, які треба запам’ятовувати, але вивчення слід починати з повного їх усвідомлення, з такого їх розгляду, при якому учням стає цілком зрозумілим їх суть і значення, і вже тільки після того, як це розуміння досягнуте, починається робота над закріпленням, робота пам’яті.
Знання, набуте механічно, без розуміння, незмірно менш цінне, ніж знання свідоме, насамперед через те, що воно або зовсім не використовується, або при його застосуванні допускаються найгрубіші помилки.
Принцип наочності. Наочним, як відомо, називається таке навчання, яке побудоване не на абстрактних поняттях, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих учнем. Забезпечити дотримання принципу наочності можна такими заходами:
- якомога повніше використовувати навколишню дійсність, використовувати речі, які знаходяться перед очима;
- застосовувати наочне приладдя, наприклад, смужка паперу після повторного складання ілюструє поняття половини, чверті і т.д. Застосування вирізаного з картону круга, поділеного на рівні сектори, дозволяє скласти яскраве уявлення про зв’язок між довжиною кола і площею круга. Своєрідним наочним математичним приладдям є рисунки і малюнки, які допомагають краще усвідомити багато питань. Але не слід забувати про те, що одним з завдань навчання математики є вироблення навичок абстрактного мислення, і всіляке наочне приладдя має на меті полегшити вироблення цих навичок. Але якщо при деякому напруженні учень добре усвідомлює собі справу і без наочного приладдя, його застосування може тільки зашкодити.
Принцип систематичності. Ті зв’язки, які існують між окремими твердженнями будь-якої науки і зумовлюють виклад цієї науки у вигляді стрункої системи, де кожний наступний крок ґрунтується на попередніх, зв’язки не можуть не враховуватись при викладанні предмету.
Принцип доступності. Коли маємо справу з учнями, що дуже відрізняються один від одного і здатністю сприймання, і здатністю абстрагування, і переважаючими інтересами, і вмінням самостійно працювати важко дати будь-які загальні вказівки, крім таких:
- треба завжди пам’ятати, що загальне і абстрактне дається завжди важче, ніж часткове і наочне, тому вводити це загальне і абстрактне можна лише поступово, обережно, не обтяжуючи учнів непосильним матеріалом;
- треба завжди пильно стежити, як доходить матеріал до кожного учня, щоб вчасно вносити необхідні поправки в намічений план, пробувати різні шляхи, знаходити найкращі.
Принцип міцності. Ті корисні знання і навички, яких учень набуває в процесі вивчення математики, повинні стати міцним його здобутком: мало користі в таких знаннях і навичках, які зникають зараз же після екзамену, де треба було їх демонструвати. Знання тим міцніші, чим свідоміше працював учень, набуваючи їх, чим багатший і різноманітніший запас наочних образів, яскравих прикладів, з ними зв’язаних, чим більше зв’язків було встановлено між окремими фактами і правилами, тобто чим досконаліша система, в якій вони вивчались, чим більше вони відповідали інтересам і рівневі розвитку учнів. Надто поспішне викладення матеріалу впливає на міцність його засвоєння різко негативно: новому треба дати закріпитись, ввійти в міцний і багатосторонній зв’язок з вивченим раніше. Проте надто повільний темп роботи, коли між послідовними поверненнями до вивчення того ж ряду питань проходить багато часу, що зроблене в попередній раз уже забувається, також шкодить міцності засвоєння. Найважливіше значення має правильна організація повторення. Повторення аж ніяк не повинне зводитись до буквального відтворення того, що вже було зроблено раніше: це нова робота, в якій матеріал, уже частково відомий, розглядається з нової точки зору, систематизується, порівнюється з вивченим раніше, причому особлива увага приділяється більш важким і тонким питанням, на перший план висувається найістотніше, що треба запам’ятати. Попутне повторення ведеться й при розв’язуванні задач: ознайомившись з умовою задачі, треба згадати точне значення термінів, які зустрічаються в тексті. Подібна «мобілізація» належного кола відомостей має першорядне значення для успішного розв’язування задачі і разом з тим є важливою формою повторення. Само собою зрозуміло, що використання підручника і старих записів у зошитах слід при цьому всіляко заохочувати: якщо ти таку-от річ забув, зумій знайти в книзі або в зошиті відповідне місце.
Закінчивши вивчення якого не будь розділу, корисно провести спеціальний урок для його повторення, зв’язаного з підведенням підсумків і відшліфовуванням. Такий урок обов’язково завершується тестуванням з вивченої теми.
Міцність засвоєння значно підвищується, якщо від пасивного набування знань і навичок перейти до активних методів роботи. Справа в тому, що є два способи передавання учням математичних знань і навичок. Перший характеризується пасивним сприйманням готового матеріалу: учень одержує від учителя або з підручника готові теореми, означення, правила і повинен зрозуміти і запам’ятати їх. Другий виходить з самостійного творчого засвоєння: у готовому вигляді дається лише частина матеріалу, і учень, засвоївши цю частину, робить дальші кроки самостійно, перевіряючи правильність їх за допомогою вчителя і вносить в разі потреби необхідні виправлення. Нічого й казати, наскільки цей другий спосіб кращий від першого, як він розвиває ініціативу, кмітливість, як підвищується при роботі за ним ясність і міцність засвоєння, як він оберігає від механічного запам’ятовування, як підвищує інтерес учнів. Розв’язування задач, які пропонуються учням для самостійного розв’язання, є найпростішою формою руху по другому шляху.
Всемірний розвиток активності і самостійності учнів, який забезпечується обережними, добре продуманими завданнями все зростаючої, але посильної для них трудності, - ось ще один принцип викладання математики, яким повинен керуватись вчитель у своїй роботі.
Генетичний характер викладу. Досвід викладання з цілковитою певністю говорить, що якість засвоєння математичного матеріалу істотно виграє, якщо кожне нове поняття, кожне нове твердження вводити так, щоб було видно його зв’язок з уже відомим учням і щоб була зрозуміла доцільність його вивчення.
Єдність теорії і практики. Усяке набуте знання не повинно залишатися мертвим капіталом: його треба використати для тих чи інших корисних цілей, і чим скоріше, тим краще. Застосовуючи теорію на практиці, ми перш за все перевіряємо її правильність, бо з’ясовується, чи виправдовуються зроблені на основі цієї теорії висновки. Теорія, застосуванням якої учні оволоділи, стає для них незрівнянно яснішою і міцніше запам’ятовується. Вивчення теорії та її застосування на практиці повинно йти погоджено, гармонійно.
Повернутись