Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
Народні балади

ВІЙНА, ВІЙНА – СВІТ ПАЛАЄ

Війна, війна – світ палає!
А на війні люд вмирає.
У неділю вранці-рано --
Всім рекрутам заказано...
Одна вдова мала сина
Та й на війну спорядила.
Син на війну вибирався
Та й з рідними прощався.
Було в його три сестриці,
Та й усі три порадниці:
Старша сестра коня веде,
Середульша – зброю несе,
А найменша виряджає
І сльозами уливає:
-- Ой ти, братику наш рідний,
Прибудь до нас хоч раз в гості:
Через ліси – буйним вітром,
Через поля – дрібним дощем!
-- Візьми, сестро, піску жменю,
Посій його на каменю.
Як той пісок житом зійде, --
Тоді твій брат з війни прийде.--
Сестра брата послухала,
Взяла піску – посіяла...
Нема з піску того сходу --
Нема брату із походу;
Нема з піску того цвіту --
Нема брата – ні слуху...
А в неділю дуже рано
В однім селі говорено:
-- Два солдати поранено.--
Ой у полі при долині,
Там лежало два воєнних,
Вони братики рідненькі.
Брат до брата промовляє:
Сльоза сльозу побиває:
-- Ох братику мій єдиний,
Одна мати нас родила,
Обох разом годувала,
Та не одну долю дала:
Тобі дала — рубаную,
Мені дала — стріляную.
З рубаної кров ізійде,
А стріляна — к серцю дійде.
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
— Ох, братику мій єдиний,
Хто нас буде доглядати,
Наші платки промивати,
Наші рани завивати? —
Одізвався в полі ворон:
— Я вам буду товаришем,
Я вас буду доглядати —
Живцем очі добувати.

ОЙ БУВ В СІЧІ СТАРИЙ КОЗАК

(Пісня про Саву Чалого і Гната Голого)

Ой був в Січі старий козак
На прозвище Чалий,
Вигодував сина Саву
Козакам на славу.
Не схотів же та той Сава
Козакам служити,—
Відклонився до ляшеньків
В Польщу паном жити;
Та схотів же та той Сава
Слави залучити,—
Став козаків-запорожців
По степах ловити.
Ой наш батько, пан кошовий
По казаках тужить:
Ой хто б піймав пана Саву,—
Сам йому послужить...
Каже Чалий: «Мого сина
Ніхто з вас не вловить,
Хіба Гнатко та Кравчина
До себе підмовить.
Ой ти, Гнатку, ти, Кравчино,
Ти всі шляхти знаєш,
А чом же ти мого сина
В руки не піймаєш?»
Пан кошовий каже: «Гнатку!
Як Саву не вловиш,
То сам же ти за його
Голову положиш!..»
Пішов Гнатко з Кравчиною
Саву підмовляти,
Як не схоче з Польщі іти,—
То й смерті предати.
У дорозі зустрівсь литвин,
Став їх наставляти,
А як того пана Саву
Та у руки взяти.
«Візьмемо своєї землі
В чоботи під ноги,
А щоб не знав та пан Сава
Нашої підмови».
Сидить Сава. кінець столу
Та листоньки пише,
А Савиха молодая
Дитину колише.
Ой як скінче дрібних листів
Та й спатоньки ляже,
А щось йому під віконцем
«Добрий вечір» каже...
«Піди, хлопку, до пивниці
Та вточи горілки,
Нехай же ми та вип'ємо
За здоров'я жінки,
Піди, хлопку, піди, малий,
Та уточи пива,
Нехай же ми та вип'ємо
Та за мого сина.
Піди, хлопку, піди, малий,
Та уточи меду,
Ой щось мені трудно-нудно,—
Голови не зведу!..»
Пішов хлопець до пивниці
Замків відмикати,—
Став той Гнатко з Кравчиною
У двір підступати...
Не вспів хлопець, не вспів малий
Відчинить пивниці,—
Ускочили гайдамаки
У саму світлицю...
Ой як скочив та пан Сава
Із-за свого столу,—
Ухопили пана Саву
За правую полу...
Ой кинеться та пан Сава
До ясного меча,—
Ухопили пана Саву
З-під лівого плеча...
Ухопиться та пан Сава
За ясную зброю,—
Ой підняли пана Саву
На три списи вгору...
Не досягнув та пан Сава
До своєї булави,—
Положили пана Саву
На дубовій лаві.
Оце ж тобі, пане Саво,
Сукні-одамашки,
Що ти нажив, вражий Сину,
З козацької ласки!..


ОЙ У ПОЛІ ТА КРИНИЧЕНЬКА

Ой у полі та криниченька,
3 неї вода протікає,
Ой там чумак сірі воли пасе,
Він з криниці напуває.
Ой розпустив свої сірі воли
Та по травці-муравці,
А сам помер той чумак Макара
У неділеньку вранці.
Положили чумака Макару
На травці-муравці,
Викопали чумаку Макарі
Та глибокую долину.
Викопали чумаку Макарі
Та глибокую долину.
Висипали чумаку Макарі
Високую могилу.
Висипали чумаку Макарі
Високую могилу.
Посадили чумаку Макарі
Червоную калину.
Туди будуть рано-пораненьку
Зозулі літати,
Вони будуть чумаку Макарі
Жалібненько кувати.
Вони будуть чумаку Макарі
Жалібненько кувати,
Ой там буде чумаку Макарі
Та й легенько лежати.


ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала...
Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати? —
Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину.—
Як ударив вперше — вона й похилилась,
Як ударив вдруге — вона й попросилась:
— Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина.—
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.


ЧОРНА РІЛЛЯ ЗАОРАНА

Чорна рілля заорана, гей, гей?
Чорна рілля заорана
І кулями засіяна, гей, гей!
І кулями засіяна.
Білим тілом зволочена
І кровію сполочена.
Вітер віє по долині,
Лежить вояк на купині.
Накрив очі китайкою,
Китайкою червоною.
Ані труни, ані ями,
Ані вітця, ані мами.
Ані йому задзвонити,
Ані йому затужити.
Дзвонять коні копитами,
А вояки острогами.
Летить ворон з чужих сторон,
На могилу усідає,
Очі йому випиває,
Ходить мати, гукаючи,
Свого сина питаючи.
— Ой я твого сина знаю,
Бо я з його попас маю.
— Скажи мені, ворон милий,
Чи мій синок іще білий?
Чи ще оченьки ясненькі,
А чи уста рум'яненькі?
— Вже його уста синенькі,
Його личко вже чорненьке,
Я по личку присідаю,
Очі йому випиваю.

ЩО СІ1 В ПОЛІ ЗАБІЛІЛО

Що сі в полі забілло,—
Ой чи гуси, чи лебеді?
Тепер гуси не літають,
А лебеді не пливають,—
Татарове полон женуть:
Один полон з жіночками,
Другий полон з дівочками,
Третій полон з діточками.
Стали кошом2 підЯришом3,
Та взяли сі паєвати4
Дівка впала паробкові,
А тещенька зятенькові
Взяв він єї попри5 коні.
Ой кінь біжить дорогою,
А тещенька терниною;
Назад себе поглядає,
Кровця сліди заливає,
Чорний ворон залітає
Тоту6 кровцю іспиває.
Приїжджає він до двору:
— Вийди, вийди, татарочко!
Привів-єм ті7 невільницю,
А до смерті робітницю.
А вона ї та й завела,
Три роботи загадала:
Оченьками стадо пасти,
Рученьками кужіль прясти,
Ноженьками колисати.
Теща дитя колисала
І дитині приспівала
«Люлю, люлю, татарчатко,
По доненьці унучатко
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужіль спопеліла,
Бодай дитя скаменіло!»
Учув тото8 вірний слуга.
— Чи чули ви, панєнонько,
Як вам кляла робітниця:
«Бодай стадо виздихало,
Бодай кужіль спопеліла,
Бодай дитя скаменіло!»
Ой побігла татарочка,
Бігла боса без пояса
Та вдарила по личеньку
Свою рідну матіноньку!
«Ой ти, доню, моя доню!
Не тілько-м тя годувала,—
По личеньку тя не била».
«Мамо ж моя старенькая,
По чім же сь мя9 іспознала,
Що сь мя доненьков10 назвала?
— В неділю сь барвінок різала
Та й си11 пальчик відрізала,
І по тому-м тя спізнала».
«Мати моя, мила мати,
Скидай з себе тії лати,
Возьми дорогії шати,
Будеш з нами панувати!»
«Ліпші мої вбогі лати,
Ніж дорогі твої шати;
Я не хочу панувати,
Піду в свій край загибати».
«Слуги ж мої та й вірнії!
Пряжіть коні воронії,
Везіть мамку в єї12 краї!»
1 Сі — діал. це.
2 Кіш — військовий табір, обоз.
3 Яриш — населений пункт.
4 Сі паєвати — паєватися, тобто ділитися між собою.
5 Попри — при, уздовж.
6 Тата — діал. та.
7 Привів-єм ті — діал. привів тобі.
8 Тото — діал. те.
9 Мя — діал. мене.
10 Доненьков — діал. доненькою.
11 Си — діал. цей.
12 Єї — діал. її.
Повернутись