Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
ВЕСНЯНКИ

Коли починали танути сніги й наставала тепла пора, виконувалися обряди зустрічі весни. Мета цих обрядів — прискорити її прихід. Настання весни після зими люди розуміли як боротьбу двох сил — холоду й тепла. Щоб допомогти весні подолати свою супротивницю, вони спалювали або топили в річці солом'яне опудало зими, по вулицях і в полі носили зображення сонця, водили хороводи тощо.
Один з обрядів був дитячий. За давнім повір'ям вважалося, що весну з вирію приносять на своїх крилах птахи. Щоб прискорити приліт птахів, діти, співаючи пісень, носили по селу випечених з тіста «жайворонків».
Пісні, що співалися під час весняних обрядів, називалися в є с н я н к а м и.
Це закличні пісні: вони мали «закликати» весну та добрий урожай.
Веснянки співалися майже завжди під час танців та ігор («Кривий танець», «Подоляночка», «Мак», «Просо» та ін.). Окремі танцювальні рухи нагадували оранку, сівбу руками, поління, косіння тощо. Слова пісні пояснювали ці рухи: «А ми просо сіяли, сіяли», «Ось так, ось так рвуть мак» та ін.
Українські веснянки дуже близькі за змістом до російських та білоруських весняних пісень.
Однією з найпоширеніших дитячих веснянок була пісня «Ой весна, весна — днем красна».
У західних областях України ці пісні мають такі назви: гаївки, гагілки, ягілки, магівки та інші.

ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА, ТИ КРАСНА

Ой весна, весна, ти красна,
Що ж ти нам, весна, принесла?
Та принесла я вам літечко,
Щоб родилося житечко
Ще й червонії квіточки,
Щоб, квітчалися дівочки.
Пісеньки співали,
В решето складали,
Повісили решето на вербі;
Як налинули лебеді
Та звалили решето додолу, —
Час вам, дівчата, додому,
Мішайте свиням полову.
А ви, хлоп'ята, за нами,
Їжте полову з свинями,
А ви, дівчата, — калачі,
Щоб любили вас паничі.


ОЙ ВИОРЮ Я НИВКУ ШИРОКУЮ

Ой виорю я нивку широкую
Та посію хмелю високого,
Та нароблю пива солодкого,
Та зберу я роду багатого,
Та запросю сестру багатую,
Та запросю сестру убогую, —
По багату сестру коні пошлю,
По вбогу-небогу посла пошлю!
Багатая сестра кіньми їде,
А вбога-небога пішки йде;
Багатая сестра край стола,
А вбога-небога край порога;
Багатая сестра в злоті, кармазині,
А вбога-небога в сіренькій свитині;
Багатая сестра мед-вино п'є,
А вбога-небога слізоньками ллє:
«Якби ти, сестро, така, як я,
То там би сиділа, де і я!»
Іде брат до комори —
Наступив сестрі на босі ноги:
«Оступися, сестро, із дороги,
Які твої страшні сильно вбори!»
«Що я тобі, брате, провинила,
Що тобі дорогу заступила?»
«Якби ти, сестро, жупан мала,
То би з нами пила і гуляла;
Якже ти, сестро, в сіренькій свитині,
Наробила страму всій родині!
Ой якби ти, сестро, не спала,
Якби рано вставала,
Великі кужелі навивала
Та свою скриню наповняла!»
«А я, брате, рано устаю,
Великі кужелі навиваю,
Великі кужелі навиваю
Та чужую скриню наповняю!»
«Десь ти, сестро, та и не робиш,
Що ти до мене в гості боса ходиш!»
«Ой роблю я, брате, більше тебе,
Та не маю тої долі, що у тебе».
Пішли сестри у лісочок
Та й подали голосочок;
Як гукнула сестра багатая —
Обізвалась доля добрая:
«Чи ти ті жупани поносила,
Бо я тобі вже других нашила!»
Як гукнула сестра убогая —
Обізвалась доля недобрая:
«Чи ти всі мички вже попряла,
Бо я тобі других наприймала!»


ОЙ З-ЗА ГОРИ ВИСОКОЇ
(Пісня про Данила Нечая)

Ой з-за гори високої,
З-під чорного гаю,
Ой крикнули козаченьки:
«Утікай, Нечаю!»

«Не бійтеся, не бійтеся,
Пани отамани, —
Поставив я стороженьку
Усіма шляхами.

Як я маю, козак Нечай,
Звідси утікати,
Славу мою козацькую
Марно потеряти?»

«А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі коня в сідлі
Для свого звичаю!»

«Ой є в мене Шпак, Шпак —
Отто добрий хлопець,
Ой, той мені дає знати,
Коли утікати».

«А я тебе, мій Нечаю,
Не убезпечаю:
Держи собі шабелечку
Та під опанчею!

Коли прийдуть тебе ляхи,
Нечаю, рубати,
Щоби сь ся мав, мій Нечаю,
Чим обороняти».

«Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного
Та побіжи в чисте поле,
Чи йде ляхів много».

Вертається малий хлопець
Аж із Попонного:
«Їде ляшків сорок тисяч,
Тільки без одного».

А молодий козак Нечай
Та теє не дбає
Та з кумою з Хмельницькою
Мед-вино кружляє.

Бо поставив козак Нечай
Три сторожі в місті,
А сам пішов до кумоньки
Щуку-рибу з'їсти.

Ой погляне козак Нечай
За тихії води —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди.

Подивиться козак Нечай
В горішню кватирку, —
А вже ляхів, вражих синів,
Повнісінько в ринку.

«Ей я, козак молоденький,
Ляхів не боюся,
Маю ж бо я козаченьків
Та й оборонюся».

Ой як крикне козак Нечай
На хлопця малого:
«Сідлай, хлопче, сідлай, малий,
Коня вороного!

Сідлай мені вороного,
Собі буланого, —
Геть виріжем вражих ляхів,
Геть, що до одного!»

Ой не встиг козак Нечай
На коника спасти,
Враз ляхами, як снопами,
По два ряди класти.

Ой кинувся козак Нечай
Від дому до дому
Та зложив же ляхів тисяч
З коней, як солому.

Повернувся козак Нечай
На лівеє плече,
А вже з ляшків, вражих синів,
Кров ріками тече.

Повернувся козак Нечай
На правую руку,
Не вискочить Нечаїв кінь
Із лядського трупу.

Ой удався козак Нечай
До коня словами:
«Не доступай, кінь козацький,
До землі ногами!»

Ой як стисне козак Нечай
Коня острогами,
За ним ляхів сорок тисяч
З голими шаблями.

Пошпотався під Нечаєм
Коник на купинку;
Зловив ляшок, скурвий синок,
Його за чупринку.

Ой вдарився козак Нечай
По полах рукою:
«Ой прийдеться розлучитись
З дітьми і жоною!»

«А де ж твої, Нечаєньку,
Воронії коні?»
«У гетьмана у польного
Стоять на припоні».

«А де ж твої, Нечаєньку,
Кованії вози?»
«Під містечком Берестечком
Заточені в лози».

«А де ж твої, Нечаєньку,
Дітоньки та жона?»
«Ой в містечку Берестечку
Сидять собі дома.

А которий козаченько
Буде з вас у місті,
Поклоніться моїй жінці,
Нещасній невісті.

Нехай вона назбирає
Срібла-злота досить,
Нехай мене викупляє
Та й останку просить!»

Не хотіли вражі ляхи
Срібла-злата брати,
А веліли Нечаенька
В дрібний мак зсікати.

«Гей, молоді козаченьки,
Котрий буде в місті,
Поклоніться матусеньці,
Нещасній невісті.

Нехай вона, нехай плаче,
А вже не виплаче, —
Ой над сином над Нечаем
Чорний ворог кряче».

За час, за годинку,
За малу хвилинку
Качається Нечаева
Головка на ринку.

Ой не дбали вражі ляхи
На козацьку вроду,
Рвали тіло по кавалку,
Пускали на воду.


РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ НА ЧОТИРИ БРОДИ

Розлилися води на чотири броди.
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Що в першому броді зозуленька кує,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
А в другому броді щука-риба грає,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
А в третьому броді соловей щебече,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.

Що ж ти нам, весна, принесла…
Ой весна, весна, ти красна,
Що ж ти нам, весна, принесла?
Та принесла я вам літечко,
Щоб родилося житечко
Ще й червонії квіточки,
Щоб, квітчалися дівочки.
Пісеньки співали,
В решето складали,
Повісили решето на вербі;
Як налинули лебеді
Та звалили решето додолу,
— Час вам, дівчата, додому,
Мішайте свиням полову.
А ви, хлоп'ята, за нами,
Їжте полову з свинями,
А ви, дівчата, — калачі,
Щоб любили вас паничі.
А в четвертому броді дівчинонька плаче,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Зозуленька кує, бо літечко чує,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Риба-щука грає, кригу розбиває,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Соловей щебече, травиченьку кличе,
Гей, дівки, весна красна, зілля зелененьке.
Дівчинонька плаче, бо нелюба бачить,
Ой мати, лихо знати, за нелюбом жити.

Жниварські пісні

ЖАЛИ ЖЕНЧИКИ, ЖАЛИ

Жали женчики, жали,
Серпики поламали,
Серпики золоти,
Женчики молодії.

КОТИВСЯ ВІНОЧОК ПО ПОЛЮ

Котився віночок по полю,
Да просився женчиків додому:
«Ой додому, женчики, ходіте,
Да мене у стодолу візьміте.
Нехай же я в стодолі спочину,
А восени знову на поле вилину.
Бо вже я дрібного дощику напився,
Вже ж я буйних вітриків начувся,
Вже ж я од соненька напікся,
Од ясного місяця насвітився,
На яснії зіроньки надивився».

НУТЕ, НУТЕ, ДО МЕЖІ

Нуте, нуте, до межі,
Варенички у діжі.

Ой нуте, робіть,
Себе не баріть.

Нуте, нуте, по п'ять,
Варенички киплять.

Не будете пильнувать, —
Тут будете ночувать.

Вгору, сонінько, вгору,
Хай я нивочку дожну.


СИДИТЬ ВЕДМІДЬ НА КОПІ1

Сидить ведмідь на копі,
Дивується бороді2:
— Ой диво мені
Об тій бороді!
Ой чия ж то борода
Чорним шовком увита?

Чорним шовком увита,
Сріблом-злотом улита?
Іванова борода
Чорним шовком увита,
Сріблом-злотом улита!
Василева борода
Мачулами увита,
А смолою улита.
1 Жартівлива пісня під час завивання «бороди» після закінчення жнив.
2 «Борода» — пучечок збіжжя, що не жали, а, витрусивши з нього зерно, залишали на ниві


Повернутись