Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
1. Головні члени речення
Підмет
Щоб правильно поставити розділові знаки, ви повинні вміти визначати будову речення, насамперед правильно знаходити синтаксичний центр у ньому – підмет і присудок (синтаксичний центр). Крім того, слова в реченні об’єднуються в групи: групи підмета, присудка. З членуванням речення на групи пов’язане вживання розділових знаків. Цим питанням присвячений модуль “Просте речення”, де, крім зазначеного, розглядаються й складні випадки узгодження підмета з присудком, методичні поради щодо визначення другорядних членів речення, правила вживання пунктуаційних знаків, знання яких допоможуть вам грамотно членувати текст відповідно до його смислових, інтонаційних та синтаксичних особливостей.

Підмет – це один із головних членів двоскладного речення, співвідносний із присудком. Підмет називає предмет, особу, поняття, явище і виділяється питаннями хто? що?

Підмет співвідноситься із присудком за ознаками особи, роду і числа. Ці спільні для підмета й присудка граматичні ознаки допомагають показати, що предмет, названий підметом, характеризується за дією (станом), названим присудком. Напр.:

1. Пробіг автомобіль, і синя хмарка диму за ним розвіялась. (Рильський.) – (що?) автомобіль (що зробив?) пробіг; (що?) хмарка (що зробила?) розвіялась.

2. Любив дід гарну бесіду й добре слово (Довж.) – (хто?) дід (що робив?) любив.

Як правило, формою підмета, його еталоном є форма називного відмінка іменника або займенника (іменникового). Однак у ролі підмета можуть уживатися й займенники (прикметникові), числівники, навіть прислівники, інфінітиви й службові слова. Напр.:

1. (хто?що) Я зупинивсь і мовчки придивлявся.

2. Лиш боротися – значить жить.

3. В житті існує не тільки (хто? що?) "хочу", а й (хто? що?) "треба".

4. (хто? що?) Багато вітрів прошуміло над головою.

5. (хто? що?) Душ з п'ять хлопців мостилося коло столу з книжками.

6. (хто? що?) Три - просте число.

7. (хто? що?) Минуле свого краю завжди хвилює.

а) Щоб перевірити, чи правильно визначено підмет, замініть його займенниками він, вона, воно, вони в називному відмінку. Якщо така заміна можлива, то це підмет, якщо ні - інший член речення (додаток) або звертання. Напр.:

1. Світи нам, день [ти; не підмет], безсмертними вогнями [чим? не підмет]. (В. Сосюра.)

2. Город [його; не підмет] було засаджено всякою всячиною. (О. Довженко.)

3. Дуби [вони; підмет] сплели кошлаті віти [їх; не підмет], шумлять в задумі ясени [вони; підмет]. (Л. Дмитерко.)

б) У залежних (підрядних) реченнях підмет буває виражений сполучними словами хто, що, який. Сполучні слова лише тоді виступають підметами, якщо їх можна замінити іменниками з інших частин речення.

1. Мій Києве! Нема таких туманів, які б [тумани] не розійшлися над тобою. (М. Рильський.)

2. Ми працю любимо, що [яка, праця] в творчість перейшла, і музику палку, що [музика] ніжно серце тисне. (М. Рильський.)

3. Історія народів учить, що [замінити не можна, бо що - сполучник] та держава велична, в якій велична мала людина. (О. Довженко)

в) Іноді підмет буває виражений неозначеною формою дієсло­ва, до якої не можна поставити питань хто? що? У такому разі підмет визначаємо за змістом.

1. Жити у небі і гинути в леті — осуд старих журавлів. (Л..Первомайський.)

2. Яке це щастя, друже мій,— горіти, а не тліть. (В. Сосюра.)

В односкладних реченнях підмет і присудок не виділяються, а розглядаються як один головний член речення – типу присудка (приклади 1 – 3) або типу підмета (4-6). Напр.:

1. Сьогодні дуже холодно.

2. Треба бути щедрим і вимогливим до себе. (О. Довженко.)

3. В гаю давно вже стемніло. (С. Васильченко.)

4. Вечір.

5. Пожежа!

6. Яка тиша!

Простий підмет – це тип підмета, вираженого одним словом.

Найчастіше простий підмет виражається іменником або займенником (іменниковим) у називному відмінку, а також іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника. Напр.:

Я зупинивсь і мовчки придивлявся - В душі незнана сходила зоря - займенником, іменником; Майбутнє дітей було для неї цілим світом, одною думкою, одним бажанням - прикметником;

Три - просте число - числівником;

Співати - не ціпом махати - неозначеною формою дієслова;

Те "ага!" змусило замислитися - вигуком.

Складений підмет – це тип підмета, вираженого словосполученням.

Складений підмет найчастіше виражається:

а) іменниковим словосполученням Ім.наз.в. + Ім. ор.в.

Напр.: Нарешті (хто?) мати з батьком повернулися додому. (Присудок при такому підметі має форму множини).

б) займенником словосполученням типу: Займ.наз.в. + Ім.род.в.; Займ.наз.в. + Займ.род.в.:

Напр.: Кожен із нас (або кожен з учнів) мав свого улюбленого героя в класичній літературі.

в) числівником словосполученням: Числ.наз.в.+ Ірод.в.; Числ.наз.в. + І наз.в.; Числ.наз.в.+ Числ.наз.в.

Напр.: Троє учнів постраждало під час повені. Два словники коштують 40 гривень. Два плюс три – п’ять.

г) лексичними словосполученнями на позначення прізвища (ім’я, по батькові); географічних та астрономічних об’єктів та прикладковими назвами:

Напр.: Кирило Іванович починає розповідати. Вабить знов мене Чумацький шлях. Місто Київ – столиця України.

Присудок
Присудок - це один із головних членів двоскладного речення, граматично залежний від підмета. Присудок виділяється у реченні питаннями: що робить предмет? що робиться з предметом? у якому стані перебуває предмет? хто (або що) він є? який він є?

Присудок виражає процесуальні або станові ознаки предмета, який названий підметом.

Граматична залежність присудка від підмета полягає в узгодженні його ознак особи, роду і числа з підметом. Напр.:

Місяць вийшов з-за хмар. (чол.рід/однина);

Сонце вийшло з-за хмар. (сер.рід/однина);

Зірка блищить на небі. (3 ос./однина).

Присудок є основним виразником предикативної ознаки речення. Він виражає час, спосіб та модальність висловлювання. Напр.:

Я відпочину взимку (реальність дії/майбутній час);

Я відпочив би узимку (бажаність дії/відсутність часу);

Ти відпочинь узимку (порада/відсутність часу).

Тому присудок обов'язково має в своєму складі змінювану форму (якщо її немає, вона виражається нульовою зв'язкою: Микола - (є) талановитий фізик.)

Основним засобом вираження присудка є способове дієслово, яке називає конкретну дію або стан предмета та модально-часові ознаки речення.

Присудки можуть виражатися одним або двома словами. Напр.:

Шумить дощ. День був сонячний. Ви повинні це зробити.

Залежно від кількості слів розрізняють прості й складені присудки.

Простий присудок - це тип присудка, який має один компонент, виражений способовим дієсловом.

Напр.: Прилетіли лелеки. Прилетять лелеки. Прилетіли б швидше лелеки. Хай прилітають лелеки.

Простий присудок може бути виражений дієслівним фразеологізмом. Напр.:

Україна надає гуманітарну допомогу іншим країнам.

Батьки дали згоду на наше одруження.

Складений присудок - це тип присудка, який має два компоненти, що виражені інфінітивом або іменем разом з допоміжним словом. Напр.:

Ми продовжували розмовляти за обідом. Ганна - відмінниця. Небо було синє.

Залежно від того, чим виражений основний компонент складеного присудка, розрізняють:

а) дієслівний складений присудок;

б) іменний складений присудок.

Дієслівний складений присудок - це тип присудка, який складається з двох компонентів: інфінітива і допоміжного слова. Напр.:

Я не можу мовчати. Дівчинка почала співати. Вам слід відпочити.

Інфінітив як основний компонент присудка називає дію; допоміжні слова виражають граматичні значення часу, способу, особи (роду).

У ролі допоміжних слів вживаються фазові і модальні компоненти присудка.

Фазові компоненти складеного присудка - це дієслова, які виражають початок, продовження та завершення дії (тобто фази) і самостійно не функціонують. Це дієслова типу: почати, продовжувати, завершити, перестати, закінчити і под.

Напр.: Петро продовжує вчитися у консерваторії.

Модальні компоненти складеного присудка - це дієслова, прислівники, прикметники та фразеологізми, які показують, як суб'єкт оцінює дію.

Модальні компоненти виражають такі типові оцінки дії, названої інфінітивом:

а) можливість: міг, умів, можна, має право, спроможний, був здатен, не в змозі й под.;

б) волевиявлення: хотів, бажав, мав намір, прагнув, волів і под.;

в) необхідність: треба, повинен, слід, зобов'язаний, змушений, мусив і под.

г) емоційні оцінки: любив, боявся, остерігався, рад, ладен, жаль, приємно, сором і под.

Напр.: Україні, її люду хочу я служити. (Тич.)

Ми нічого спинити не в силі. (Сос.)

Приємно відпочивати на березі тихої річки.

Сполучення інфінітива зі способовим дієсловом, яке не належить до фазових або модальних дієслів, не вважається дієслівним складеним присудком. Напр.:

Він пішов (з якою метою?) купити ліки.

Мати просила його (про що?) бути обережним.

У таких випадках присудок визначається як простий, а інфінітив - як обставина або додаток.

Інфінітив, сполучений з модальним прислівником, виступає головним членом односкладних безособових речень. Напр.:

Марії важко говорити. Усім необхідно займатися фізкультурою.

Іменний складений присудок - це тип присудка, який складається з двох компонентів - іменної частини й допоміжного дієслова-зв'язки. Напр.:

Її обличчя було серйозним.

Річка виявилася глибокою.

Микита - найкращий учень у класі.

Основний компонент іменного складеного присудка називається іменною частиною і виражається формами повнозначних слів (крім дієслова): іменника, прикметника, числівника, займенника і прислівника. Вони вказують на різні ознаки предмета - підмета.

Допоміжний компонент називається зв'язкою, що виражає граматичні значення часу, способу та особи (роду), отже створює граматичну форму цілого присудка.

До іменної частини присудка можуть входити порівняльні сполучники як, мов, немов, немовбито, ніби, наче, неначе . Напр.: Очі як терен.

В українській мові основною зв'язкою виступають змінювані форми дієслова бути, а також синонімічних з ним дієслів: стати, вважатися, здаватися, виявлятися, називатися, являти собою, залишатися, уявлятися і под. Напр. Їхнє життя стало чудовою піснею.

У теперішньому часі дієслівна зв'язка є, як правило, не вживається (нульова). Напр.: Життя людське багатогранне.

Отже, запам'ятаймо:

1. Будь-яке дієслово в реченні, яке стоїть у дійсному, умовному чи наказовому способі, а також у формі на -но, -то, — це завжди присудок або його складова частина, а в разі відсутності підмета - головний член односкладного речення. Напр.:

Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. (В. Сосюра.)

Хотіла б я піснею стати. (Леся Українка)

Хай буде вік прожити як належить. (Л.Костенко)

Багато слів написано пером. (Л.Костенко)

2. Прислівники можна, треба, потрібно, слід, варто, неможливо, необхідно, доцільно, важко, легко, приємно, гарно, любо у поєднанні з неозначеною формою дієслова (або й самі), а також слово нема (немає) мають форму дієслівного складеного присудка і завжди виступають головними членами односкладних речень.

Напр.: До чистої мети треба йти чистою дорогою. (Леся Українка.)

3. У деяких реченнях (особливо в підрядних із сполучником щоб) у ролі присудка виступає неозначена форма дієслова.

Напр.: Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. (П. Тичина.)

4. Іноді, щоб визначити присудок, усе речення слід поставити в минулому часі — тоді в присудку з'явиться дієслово-зв'язка був, була, було, були.

Напр.: Ніч наче озеро в берегах неба. (М. Коцюбинський.) = Ніч (була) наче озеро в берегах неба.

5. У деяких випадках присудок визначається за тим, що в його складі є вказівні частки це, то, ось, значить або їх можна підставити.

Напр.:

Яке то щастя — свій народ у світлі бачити! (Д. Павличко.)

Віра у велике майбутнє - це мої мозолі на руці. (В. Лучук.)

Руки твої роботящі — ось твоє щастя. (О. Підсухсі.)

Жити - значить Вітчизні служити. (Народна творчість.)

6. У певних типах односкладних речень немає присудка.

Напр.: Любов. В тобі і дружба, й добра згода, і радість стріч, й печаль розлук. (В. Сосюра.)
В українській мові часом трапляються тричленні присудкові конструкції. які є об'єднанням елементів дієслівного та іменного складених присудків. Напр.:

1. Це може здаватися неймовірним : може здаватися - дієслівний складений присудок, здаватися неймовірним - іменний складений присудок.

2. Багато хлопчиків у дитинстві мріють стати космонавтами: мріють стати - дієслівний складений присудок, стати космонавтами - іменний складний присудок.
Узгодження підмета з присудком
У більшості випадків підмет і присудок узгоджують свої граматичні форми. Це означає, що числові, особові й родові форми присудка зумовлюються відповідними формами підмета. Однак коли підмет виражений числівниковим словосполученням, абревіатурою, іменниковими словосполученнями зі словами більшість, меншість або у реченні наявні однорідні підмети, то виникає складність в узгодженні форм підмета і присудка.

Тире між підметом і присудком
Тире між підметом і присудком може ставитися лише тоді, коли іменний складений присудок стоїть після підмета, а дієслівна зв'язка пропущена.

Тире ставиться:

1.1. коли підмет і присудок виражені іменниками у називному відмінку: Неділя - день легкий.

1.2. Якщо присудок виражений числівником: Сім мінус три - чотири. 1

1.3. Якщо обидва головні члени виражені інфінітивом: У нас кохати - полюбить сповна, І серце з милим вік не розлучати (Мал.).

1.4. Якщо перед присудком стоять слова то, це , це є, значить, ось, це значить: Поезія - це діло совісне, Не грайся нею безпричинно (Мал.).

1.5. Для смислового виділення підмета або присудка тире ставиться

після підмета, вираженого займенником: Я - небо. Я - полотнище віків.
перед присудком, який має порівняльне значення: Життя - як той потік, А час - мов океан.
перед присудком із заперечним значенням: В своїх добротах і широтах І тлінь, і попіл - не біда.


Тире не ставиться:

2.1. якщо підмет або присудок виражений особовим займенником: Він рідний нашим городам і селам (Рил.); Ганна не я.

2.2. якщо перед присудком стоїть частка не: Хай я не люди, ну й Хома не чоловік.

2.3. якщо присудок має порівняльне значення: Мова як пісня.

2.4. якщо присудок стоїть перед підметом: Благословенна в болях ран Степів широчина бездонна. (Рил.) 2.5. якщо присудок виражений прикметником, дієприкметником чи іменником з прийменником: Трава в росі.

2. Другорядні члени речення
Непоширених речень у мові небагато. Більше речень поширених, тобто тих, що їх граматичну основу пояснюють інші другорядні члени - означення, прикладки, додатки, обставини.

Другорядні члени речення - це компоненти простого речення, які пояснюють окремі словоформи або синтаксичний центр речення в цілому.

Напр: 1. У яблуневому саду зоря вечірня грала. (Рил.) - другорядні члени пояснюють окремі словоформи, утворюючи з ними словосполучення: (у якому?) яблуневому; зоря (яка?) вечірня; грала (де?) у саду.

2. Вночі він писав вірші. - (коли він писав?) - другорядний член вночі пояснює синтаксичний центр у цілому.

Найчастіше другорядні члени пояснюють головні члени і залежать від них, але вони можуть пояснювати і залежати також від інших другорядних членів речення. Другорядні члени речення розширюють і доповнюють зміст повідомлення, виражений у головних членах.

Означення
Означення - це другорядний член речення, який називає ознаку предмета і залежить від члена речення, вираженого іменником. Напр.:

В гречках некошених стоїть барвистий мед, натруджено- густий, немов земля пахуча.

Означення відповідають на питання який? чий? котрий? скільки? і найчастіше виражаються прикметниками, займенниками, числівниками та іменниками у непрямих відмінках.

Означення називають:

ознаки предметів (Лункі октави дальніх голосів запише обрій у вечірній простір);
належність ознаки предметові (Твоя краса цвіте в моїх очах);
порядок предметів при лічбі (Друга дівчина привіталась), а також характеризувати предмети та кількісну ознаку (За день вони побували в трьох селах).


Залежно від форми вираження і типу зв'язку з означуваним словом (узгодження, керування, прилягання) означення бувають узгоджені й неузгоджені.

Узгодженим означенням називається означення, яке уподібнюється до означуваного слова значеннями роду, числа й відмінка, тобто узгоджується з ним зв'язком узгодження. Напр.:

Лункі октави дальніх голосів запише обрій у вечірній простір. (Л.Кост.)

Узгоджені означення виражаються:

а) прикметниками: У письмовому тексті інтонація виражається розділовими знаками.

б) дієприкметниками: На клуні стовбичив промоклий бусол. (Л.Кост.)

в) займенниками прикметниковими і порядковими числівниками: Наша коменда зайняла перше місце.

г) кількісними числівниками: Двадцятьма дорогами з Борислава спішили робітницькі висланці. (І.Фр.)

Прикметник, поєднуючись з іменником, не завжди є його означенням. Якщо прикметник входить до термінологічних сполук, він разом з іменником типу розділовий знак, українська мова, загальне мовознавство і под. становить один член речення - як правило, підмет чи додаток.

Кількісний числівник може виконувати роль означення тільки у непрямих відмінках. У називному відмінку він є частиною складеного підмета (див. таблиці).

Неузгодженим називається означення, яке пов'язується з означуваним словом зв'язком керування чи прилягання. Напр.: В руках у дівчини була гілка (яка?) яблуні. Команда (яка?) рівнятися пролунала над плацом.

Неузгоджені означення, які виражаються іменниками, займенниками іменниковими та сполученням слів у непрямих відмінках, пов'язуються з означуваним словом зв'язком керування. Напр.: Йому подарували портфель (який?) із шкіри. До мене підходить людина (яка?) середнього віку.

Неузгоджені означення, що виражаються незмінними словами - інфінітивами та прислівниками - поєднуються з означуваним словом зв'язком прилягання. Напр.: У нього була думка (яка?) поїхати у Крим. Йому подобаються прогулянки (які?) пішки.

Додаток
Додатком називається другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків кого-чого? кому- чому? кого-що? ким-чим? на кому-чому?

Напр.: Ходім зараз до матері, хай вона втішиться, що має таку добру дитину.

Додатки можуть бути виражені:

1. найчастіше іменниками або займенниками іменниковими:

Молоденькі (що?) сади ми посадим на кручі.

Він покладався (на кого-що?) на себе.

2. іменниками прикметникового та дієприкметникового походження:

Березень у (кого?) лютого пита, чи той ще мороз має.

Янек напівдрімав, напівмріяв про своє (про що?) майбутнє. (кого?)

Приїжджих зустріли добре.

3. кількісним числівником у непрямих відмінках часто в сполученні з іменником:

Вона купила словник (за кого-що?) за двадцять п'ять гривень.

4. неозначеною формою дієслова:

Вона порадила (що?) відпочити. Такий додаток називається інфінітивним.

Розрізняють додаток прямий і додаток непрямий.

Прямим називається додаток, який залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника.

Напр.: По дорозі в університет він зустрів (кого-що?) друга.

Прямий додаток може бути виражений і родовим відмінком без прийменника:

якщо при перехідному дієслові є заперечна частка не:
Не співати (кого-чого?) пісень, не сіяти (кого-чого?) квітів;

якщо дія, виражена перехідним дієсловом, переходить на частину предмета:
Узяла (кого-чого?) муки пшеничної, замісила водою.

Непрямим називається додаток, виражений непрямими відмінками в тому числі й знахідним відмінком з прийменником:

Я вчився (кого-чого?) любові у (кого-чого?) дядька Миколи.

Додатки, як правило, поєднуються з означуваним словом зв'язком керування. Лише додатки, виражені інфінітивом, поєднуються зв'язком прилягання.

Залежно від того, є додаток прямим чи непрямим, розрізняють сильне і слабке керування.

Сильне керування - це зв'язок прямого додатка з означуваним словом.

Напр.: жати (кого-що?) пшеницю;

скласти (кого-що?) іспит;

випити (кого-що?) кави;

не запалюйте (кого-чого?) вогню.

Слабке керування - це зв'язок непрямого додатка з означуваним словом.

Нап.: схилитися (над ким-чим?) над колискою;

думати (про кого-що?) про майбутнє.

Не плутайте непрямі додатки з означеннями та обставинами.

Одне й те саме слово може бути визначене як додаток, означення або обставина залежно від питання, яке до нього ставиться. Важливо, щоб член речення і питання до нього правильно співвідносилися.

Напр.: виглядав (звідки?) з хмари (обставина);

виглядав (з чого?) з хмари (додаток).

кабінет (кого?) директора (додаток)

кабінет (чий?) директора (означення).

Обставина
Обставиною називається другорядний член речення, який характеризує дію, стан, рідше - ознаку, називаючи їхній спосіб, міру, місце, час, причину, мету, умову.

Напр.:

Надвечір дощ стих, краплі повільно спадали з листу.

В ансамблі танцюють надзвичайно вродливі дівчата.

Обставини відносяться до дієслова-присудка, до прикметника та прислівника і виражаються прислівниками, дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами, іменниками в непрямих відмінках та інфінітивом.

У процесі визначення другорядних членів речення можуть виникати труднощі, особливо у випадках, коли другорядний член виражений іменником у непрямих відмінках.

Додатки, означення, обставини, виражені іменниками, можна сплутати лише у випадку, коли вони залежать від члена речення, також вираженого іменником:

гілка дерева (яка?чи чого?);

скупчення на дні (де? чи на чому?);

будинок біля ріки (який? де? чи біля чого?).

Додатки і обставини можна сплутати і у випадку, коли вони залежать від присудка:

сидіти на килимі (де? чи на чому?).

Методичні поради щодо складних випадків розпізнавання другорядних членів:

1. Якщо другорядний член речення залежить від іменника, значення якого не пов'язане з дією, то такий член речення - означення. Напр.: Гілка (яка?) дерева. Будинок (який?) біля ріки.

2. Якщо другорядний член речення залежить від іменника зі значенням дії (як правило, утвореного від дієслова), а сам називає особу (чи предмет), яка здійснює цю дію, то такий другорядний член речення - означення. Напр.: Шелест (який? ) листя (листя шелестить). Іржання (яке?) коней (коні іржуть).

3. Якщо другорядний член речення залежить від іменника зі значенням дії (як правило, утвореного від дієслова), а сам називає особу (чи предмет), яка не здійснює цієї дії, то такий другорядний член - додаток або обставина. Напр.: Похід у ліс (ходити (куди?)у ліс); Розмова з другом (розмовляти (з ким?) з другом).

4. У більшості випадків, якщо до другорядного члена речення можна поставити два запитання: додатка і обставини, то цей другорядний член речення - обставина. Напр.:

Розпізнавати по кроках (як? по чому?).

Мандрівка до озера (куди? до чого?).

Закашлявся від радості (з якої причини? від чого?)

Отже, запам'ятаймо, визначаючи другорядні члени речення, питання слід ставити від відомих членів до невідомих, починаючи з підмета і присудка.

1. Додаток відповідає на питання всіх непрямих відмінків іменника: кого? чого?; кому? чому?; кого? що?; ким? чим?; на кому? на чому? (крім хто? що?). Напр.: (кого? що?) Мене любов (чого?) ненависті навчила. (Леся Українка.)

2. Означення відповідає на всі питання прикметника і числівника: який? чий? котрий? (у всіх відмінках, родах і числах); скількох? скільком? скількома? на скількох? (крім скільки?). Напр.: Виходить, і камінь має силу (яку?) сколихнути І дитинство, І юність і нагадати (які?); сьогоднішні слова (чиї?) матері.

3. Обставини відповідають на питання залежно від свого значення:

обставини способу дії, міри і ступеня (як? яким способом? скільки разів? наскільки? якою мірою?): Він (як?) із злістю одкинув од себе задачник І піднявся сердитий та збентежений (якою мірою?) вкрай.;
обставини місця (де? куди? звідки? яким шляхом?): (звідки?) Із можливого (куди?) в чудесне перекинуто мости.
обставини часу ( коли? відколи? доки? як довго? ): Так (відколи?) від світання (доки?) до пізньої ночі бігає, носиться білка маленька. (П. Воронько).


Є типові (морфологізовані) форми вираження другорядних членів речення: додаток, виражений іменником, означення - прикметником, обставина - прислівником.

Розрізняйте питання:

Морфологічне - були на морі (на чому?)
Синтаксичне були на морі (де?)
Розбираючи речення, надавайте перевагу синтаксичним питанням!


3. Односкладні речення
4. Неповні речення
5. Ускладнені прості речення
6. Синтаксичний аналіз простого речення
7. Слова-речення та вигуки
Повернутись