Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація
Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
ІМЕННИК
Іменник – це самостійна частина мови, яка об’єднує слова на позначення предметів ( хто?, що?).

Називання предметів є суттю лексичного значення будь-якого іменника, незалежно від того, що саме ним названо. У граматиці предметом вважається все, про що можна запитати (хто це? або що це? ).

Це назви

людей тварин (учитель, дід, зозуля, риба);
конкретних речей (книга, тополя);
абстрактних понять (совість, ідея);
різноманітних опредметнених ознак:
якісних (доброта, глибочінь);
процесуальних (життя , лікування);
кількісних (десяток, сотня);
географічні назви ( Лубни, Карпати, Єнісей) тощо.


За характером називання виділяють загальні і власні іменники.

Загальні є назвами багатьох однотипних предметів: день, лекція, коваль, чайка, місто.

Власні – це назви окремих предметів, з якими вони відрізняються від інших подібних: Коваль, Чайка (прізвища), Микола, Миргород, Альпи, Чорне море, Марс (планета), “Вечірній Київ” (газета) і под.

Власні назви завжди пишуться з великої літери.

За характером називання виділяють також іменники що є назвами істот (відповідають на запитання хто?) та неістот (відповідають на запитання що?).

Іменники–істоти поділяються на назви:

а) осіб – людей, міфологічних істот (столяр, ювелір, онука, мавка, Володимир, Перун і под.);

б) тварин, включаючи найпростіших (слон, кенгуру, заєць, щука, личинка і под.)

Іменники–неістоти називають:

а) чітко окреслені конкретні предмети, явища та абстрактні поняття, тобто такі, що сприймаються зором, на дотик, що можна вимірювати (портфель, диван, лоб, нога, кілограм, сантиметр, вересень, п’ятниця тощо);

б) нечітко окреслені предмети, явища та абстрактні поняття, тобто такі, що не мають чітких меж – речовини, збірні поняття, явища, почуття, стани, абстрактні поняття, географічні та астрономічні поняття (аспірин, деревина, зима, доброта, сон, фізика, алгоритм, Полтава, Японія, Альпи тощо).

Географічні та астрономічні поняття умовно відносимо до цієї групи

Збірні іменники означають неозначену множину (сукупність) предметів або осіб як єдине неподільне ціле: молодь, студентство, рідня. біднота. сосняк, березняк. Вони поділяються на групи із значенням сукупності:

1) осіб (професура, студентство);

2) тварин (мошкара, мушва);

3) рослин (малинник, сосняк, листя, гілля);

4) предметів (апаратура, білизна).

Граматичні ознаки збірних іменників:

вони мають форми тільки однини;
нездатність до поєднання з числівниками;
у значної частини значення неподільної множинності виражається за допомогою суфіксів: -ств-о, -цтв-о: воїнство; -н-я: офіцерня; -в-а: грошва, дітва; -от-а: парубота; -инн-я: гарбузиння; -ин-а: яровина; -няк, -ник: лозняк, сливник; -еч-а: малеча; -изн-а: білизна; -ар-а, -ор-а: мошкара, дітвора; -ур-а: апаратура; -атик-а: проблематика; -іан-а: Шевченкіана; -і-я: топонімія.
В українській мові є іменники з лексичним значенням сукупності (загін, група, рота, народ), але вони не належать до збірних, а означають розчленовану множинність. Їм притаманні множина ( народ - народи) та здатність до сполучуваності з кількісними числівниками (два народи).

Речовинні іменники означають однорідні за складом речовини, матеріали, які хоч і діляться на частини, але зберігають властивості цілого, і які не можна виміряти (а не порахувати).

Це назви:

металів (золото, мідь),
хімічних елементів (азот, водень),
ліків (аспірин), рідин (молоко, бензин),
тканин (сукно, ситець),
злаків і трав (ячмінь),
рослин (шипшина),
дерев (бук, дуб),
ягід і овочів (суниця, огірки),
матеріалів (капрон, вапно),
продуктів харчування (борошно, м'ясо, сало, хліб),
кормів (силос, сінаж).
Тип називання пов’язаний з граматичними ознаками іменників та з їх відмінюванням. Тому необхідно розрізняти, до якого лексико-граматичного розряду відноситься іменник – розряди записані у стовпчиках:

загальні /власні
істоти /неістоти
конкретні /абстрактні
незбірні /збірні
За своїм лексичним значенням іменник може входити в кілька лексико-граматичних розрядів.

Напр., цемент – загальний, неістота, речовинний; біолог – загальний, істота, конкретний; хуртовина – загальний, неістота, абстрактний; Європа – власний, неістота, абстрактний.

Лексичне значення іменників (називання предметів) виражається в таких його граматичних ознаках:

а) основних синтактичних функціях – підмета; додатка, іменної частини присудка;

б) морфологічних категоріях – роду, числа, відмінка.

Резюме для самоперевірки:

іменник – це самостійна частина мови, яка об’єднує слова на позначення предметів;
іменники виділяються питаннями – хто? що?
у граматиці предметом вважається все, про що можна запитати хто це? що це?
за характеристиками називання іменники не є однорідним класом. Серед них виділяються розряди, які називаються лексико-граматичними;
лексико – граматичні розряди об’єднують іменники з одним типом називання і подібними граматичними ознаками;
лексико – граматичні розряди виділяються як бінарні (так / ні):
загальні / власні
істоти / неістоти
конкретні / абстрактні
неречовинні / речовинні
незбірні / збірні;
іменник за своїм лексичним значенням може входити в кілька лексико - граматичних розрядів;
приналежність іменника до певних лексико-граматичних розрядів позначається на його граматичних характеристиках і відмінюванні;
іменники мають такі загальні граматичні ознаки:
а) синтаксичні функції підмета, додатка, іменної частини присудка;

б) морфологічні категорії роду, числа і відмінка.

Рід – це граматична категолія іменника, яка виражається в трьох граматичних значеннях: чоловічого, жіночого і середнього роду.

Іменники мають рід, а не змінюються за родами. Тому рід називають класифікаційною категорією, за якою іменники розподіляються на три групи. Напр., Іван, музей, екіпаж, відмінок – чоловічого роду; Оксана, мати, калина, пісня – жіночого роду; море, життя, село, явище – середнього.

Значення роду необхідно іменнику для правильного його граматичного зв’язку з прикметниками (синє небо, синя стрічка), займенниками (наш народ, наше місто) та дієсловами (Степан говорив, Галя говорила). Приклади неправильного зв’язку за родом: мій сестра, пісня лунав, наше мова, Ольга писав. Хоча іменники за родами не змінюються, рід впливає на відмінювання іменників: від роду залежить вибір закінчення.

Рід – обов’язкова для іменника граматична ознака. Лише іменники множинні ознаки роду не мають (окуляри, канікули, гроші), оскільки рід встановлюється за формою однини.

Рід іменника можна визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно; цей, ця, це. Однак це можливо для тих, хто знає якоюсь мірою українську мову.

Значення роду має й формальне вираження: а) у закінченнях самого іменника; б) у закінченнях прикметника; в) у закінченнях дієслова в минулому часі (писав0, писала, писало), г) у суфіксах (студентка, українець, поетеса).

Ці формальні показники достатні для розпізнавання роду навіть комп’ютером. Закінчення самого іменника (а) виражають значення роду з більшою або меншою вірогідністю, тобто неоднозначно. Так, в Наз. в. однини на ­-а (я) закінчуються переважно іменники жін. роду, на -0 – переважно чол.роду, на -о, -е – середнього роду. Однак якщо закінчення Наз. в. неоднозначно виражає рід (пор. ткач-Ø – чол. р., ніч-Ø – жін. р.; вол-я – ж. р., житт-я – сер. р.; батьк-о – чол. р., слов-о – сер. р.), то в закінченнях усіх інших відмінків рід іменників розрізняється послідовно і чітко. Пор. :

Н. ткач-Ø ніч-Ø

Р. ткач-а ноч-і

Д. ткач-у/еві ноч-і

Закінчення ж прикметників (б) та дієслів минулого часу (в) однозначно інформують про рід іменників.

Пор.: біл-ий сніг – ч. р. батько сказав-Ø – ч. р.

біл-а ромашка – ж. р. мати сказал-а – ж. р.

біл-е волосся – с. р. дитя сказал-о – с. р.

В українській мові є спеціальні суфікси для утворення іменників – назв істот жіночого роду від назв істот чоловічого роду (г):

-к-: учитель — учитель+к-а, гусак —гус+к-а

-ес-: поет — поет+ес-а

-их-: коваль — ковал+их-а (розм.), заєць — зайч+их-а

-ш-: лікар — лікар+ш-а (розм.)

-иц-: вовк — вовч+иц-я

Є суфікси, які характерні тільки для іменників чоловічого роду:

-тель: вихова+тель-Ø

-ець: україн+ець –Ø

-іст: цимбал+іст-Ø

-ар: кобз+ар-Ø та ін.

Від деяких іменників чоловічого роду назви жіночого роду не утворюються через неоднозначність суфіксів. Так, пілотка – це головний убор; машиністка – жінка, яка друкує на машинці; рахівниця – прилад для лічіння. Причиною відсутності назви жіночого роду може бути й реальна відсутність такої професії для жінок (танкіст, артилерист, боксер).

Деякі іменники (переважно на позначення істот) можуть мати значення спільного роду:

а) чол. та жін. (він/вона): писака, читака, задавака, Франко, Шура;

б) чол. та сер. (він/воно): густий басище - густе басище;

в) жін. та сер. (вона/воно): огрядна бабище - огрядне бабище.

В іменниках спільного роду треба розрізняти одне, конкретно виявлене в реченні родове значення. Інакше це призведе до помилок у сполучуваності слів. Напр.: Суддя оголосив (оголосила) справу. Зінчук (Іван) склав іспит. Зінчук (Олена) склала іспит.

Значення спільного чол./жін. роду характерно для іменників, що є назвами:

професій: суддя, листоноша, *математик, *лікар;
просто людей: сирота, каліка;
людей з певними, як правило, негативними рисами: роззява, нероба, нехлюя, п’яниця, лівша;
чоловічих і жіночих прізвищ на –енко (ко), -а(я) та приголосний: Шевченко, Франко, Зозуля, Кривда, Левчук.
Іменники, типу лікар, хімік, біолог, доцент і под., традиційно називали чоловічі професії і, відповідно, мали значення чол. роду. В сучасній мові у зв’язку з тим, що ці професії стали також і “жіночими”, ці іменники виявляють тенденцію до спільного роду – чол./жін. роду. Однак сполучення їх з прикметниками і дієсловами минулого часу послідовно виражає лише чол. рід і непослідовно жіночий.

Значення чол./сер. та жін./сер. роду характерно для іменників із суфіксом -ищ- що виражає значення згрубілості. Напр.: цей/це: вітрище, дубище, кулачище – чол./сер. роду; ці іменники утворилися від іменників чол. роду (вітер — вітр+ищ-е), ця/це: бабище, ножище, вербище – жін./сер. роду (баба — баб+ищ-е).

Визначення роду для незмінюваних іменників а) іншомовного походження та б) абревіатур має свою специфіку.

Для іменників іншомовних (а) треба насамперед встановити лексико-граматичний розряд, а саме, чи є іменник назвою загальною / власною; істоти / неістоти. Після цього рід встановлюється за такими логіко-семантичними правилами:

назви істот-осіб мають рід відповідно до статі: (ця) леді, (цей) містер Кеннеді, (ця) місіс Кеннеді, (цей) атташе, (ця) атташе, (цей) кюре;
назви істот-тварин вживаються переважно в чол. роді. Якщо необхідно вказати на самку, іменник вживається в жін. роді: (цей) поні, (ця) поні, самка поні; (цей) кенгуру, какаду, колібрі, орангутанг, шимпанзе;
назви загальні, неістот вживаються в середньому роді: (це) алібі, журі, меню, пюре, кашне і под.;
назви власні, неістот мають рід відповідно до роду загальної назви:
цей Хонсю (острів)
ця Монако (країна)
це Токіо (місто)

Кракатау (вулкан)
Міссісіпі (річка)
Тбілісі (місто)

Борнео (острів)
Кіліманджаро (гора)
Онтаріо (озеро)



Незмінювані іменники – абревіатури (б) мають рід відповідно до роду іменника в Наз. відмінку у мотивуючому абревіатуру словосполученні. Напр.: (це) МЗС – міністерство закордонних справ; (цей) НБУ – національний банк України; (ця) ВРУ – Верховна рада України.

Тварини, переважно свійські, мають окремі родові назви для самця, самиці і малят. Напр.:

Чол. рід
Жін. рід
Сер. рід

кабан
свиня
порося

бик (віл)
корова
теля

жеребець
кобила
лоша

баран
вівця
ягня

кобель
сука
цуцик
собача

півень
курка
курча



Родова назва іменника є специфічною для кожної мови. При запозиченні іменників з іншої мови значення роду може змінитися. Так, у близькоспоріднених мовах, скажімо, українській і російській, іменники на позначення того самого поняття, з подібним коренем, можуть мати різне значення роду

Іменник необхідно засвоювати з його значенням роду в українській мові. Нехтування родом може призвести до помилок у конструюванні речень й у відмінюванні іменників.

В українській мові є спеціальні суфікси для утворення назв осіб чоловічої та жіночої статі за національністю, належністю до країни, території. Напр. :

-ин : Київ — киянин — киянка
-ит : Одеса — одесит —одеситка
-ець : Німеччина — німець — німкеня
Ø : Білорусія — білорусØ — білоруска
-ал : Камчатка — камчадал — камчадалка
-ак : Сибір — сибіряк — сибірячка
-вар : Косово — косовар — косоварка
Строгих правил утворення цих назв не існує, тому необхідно при потребі звертатися до орфографічних словників. Від деяких іменників - назв міст, країн, територій - іменники - назви осіб чоловічої та жіночої статі за допомогою суфіксів не утворюються, а записуються так: Ташкент - житель(ка) Ташкента.

Деякі іменники в українській мові мають подвійні форми роду: глибина/глибінь (жін. р.), птаха – птах (жін./ чол.), зала – зал (жін./чол.), цебер – цебро (чол./сер.), довіра – довір’я (жін./сер.).

Оскільки від ознаки роду залежить характер відмінювання іменників, необхідно послідовно орієнтуватися на те чи інше родове значення іменника.
Назви малих істот, дрібних предметів в українській мові традиційно мають сер. рід.: (воно) курча, ноженя, ведмежа, левеня, коліща, чаєня, бровеня, пастуша, дитинча, хлоп’я, дівча і под.

Трирядна система категорії роду не охоплює всіх іменників мови. За її межами залишилися іменники, що мають форму тільки множини: ножиці, ворота, двері, вершки, канікули, іменини, Суми, Ромни, Альпи, Карпати та ін. Вони не мають засобів вияву категорії роду.

Резюме для самоперевірки:

рід – обов’язкова, постійна ознака іменника, яка впливає на сполучуваність слів у реченні, також на відмінювання іменників;
тільки іменникам множинним, які не мають форми однини, невластива ознака роду;
рід визначається на основі співвіднесення іменника із займенниками він – вона – воно, цей – ця – це;
рід має також формальні показники: це – закінчення самого іменника, а також сполучених з іменником прикметників і дієслів минулого часу; які однозначно виражають родові значення:
ий – а – е (у прикм.)

Ø – а – о (у дієсл.)

суфікси: к, ес, их, ш, иц, ун, ух, тель, ець, іст, ар та ін. служать для творення родових форм;
деякі іменники – назви істот (переважно) можуть виражати по два значення роду – вони називаються іменниками спільного роду;
іменники спільного чол./жін. роду є назвами осіб за професією, за рисами характеру. Це також різні типи українських прізвищ;
тенденцією до спільного роду виявляють назви колишніх чоловічих професій, які послідовно демонструють спільний рід лише у сполученні з дієсловами минулого часу і не стали такими у сполученні з прикметниками;
іменники із суфіксом -ищ- (‘згрубілість’) набули спільного чол./сер. та жін./сер. роду за родом мотивуючого слова, а також за типовим для середнього роду закінченням –е;
рід незмінюваних іменників іншомовного походження визначається за логіко-семантичними критеріями: співвіднесеністю з реальними (статтєвими) ознаками особи; за родо-видовою співвіднесеністю;
рід змінюваних іменників іншомовного походження визначається за аналогією до родових ознак питомих українських іменників;
рід незмінюваних іменників-абревіатур встановлюється за родом іменника у Наз. відмінку в мотивуючому абревіатуру словосполученні. Рід змінюваних іменників-абревіатур визначається аналогічно до роду звичайних, неабревіальних іменників;
родову ознаку іменника слід розрізнавати точно, не плутаючи її з родом іменників у близо-споріднених мовах, напр., у російській;
слід також запам’ятати, якими суфіксами можна утворювати назви осіб чоловічої та жіночої статі за національною і територіальною приналежністю;
слід запам’ятати іменники з подвійними формами роду – оскільки вони по-різному відмінюються;
в українській мові назви малих істот і предметів традиційно оформляються як іменники середнього роду.

Число – це граматична категорія іменника, яка виражаєтсья двома граматичними значеннями – однини і множини.

Значення однини і множини виражають реальну кількість предметів, названу іменником: однина (цей, ця, це): велосипед, їжак, бджола, бабуся, прізвище, знання; множина (ці): велосипед-и, їжак-и, бджол-и, бабус-і, прізвищ-а, знанн-я.

Іменники змінюються за числами, отже, категорія числа є словозмінною.

Переважна більшість іменників вживається у формах однини і множини, і виражає ці значення за допомогою закінчень.

Закінчення іменників виражають разом три граматичні ознаки словоформи: рід, число і відмінок.

Частина іменників не виражає реальних числових ознак, що пов’язано з їх лексичним значенням. Інакше кажучи, ці іменники називають такі предмети і поняття, які не мисляться людиною в кількісних вимірах, тобто їх не можна лічити. Напр.: природа, математика, шахи, канікули, буття, синь і под. Такі іменники мають лише форму однини чи множини, яка, однак, не виражає цих кількісних значень.

Будь-який змінюваний іменник повинен мати форму однини чи множини, яка допомагає йому правильно пов’язуватися з іншими словами в реченні: Білий снігØ вкрив землю. Білі руки, чорні брови.

Іменники, що вживаються тільки у формі однини (однинні), можна систематизувати за схемою лексико-граматичних розрядів:

власні (істоти і неістоти): Сагайдачний, Костенко, Маруся, Мольєр, Рим, Швеція, Естонія, “Голос України” (газета), “Берестечко” (назва роману);
загальні:
а) назви абстрактних понять, явищ: хімія, радість, згода, природа, реальність, блакить;

б) назви речовини, матеріалу: гіпс, мармур, гас, деревина, камінь, папір;

в) назви збірних понять: кіннота, апаратура, деканат, гарбузиння, молодь, студентство, плетиво, мушва.

Іменники власні, а також абстрактні, ужиті в переносному значенні, можуть виражатися у формі множини. Напр.: геркулеси, наполеони, прометеї, родина Котляревських, роз’їжджати по європах, є різні любові, не вистачить і десятьох життів і под.

Іменники – назви речовини, матеріалу можуть уживатися у формі множини, але при цьому змінюється їх лексичне значення: множина у них не виражає “більше одного”, а означає “різні сорти”: мармури України, мінеральні води Кавказу, китайські шовки і под

Збірні іменники називають нерозчленований загал предметів, що виражається відповідним суфіксом: ств, от, ин (інн), в, ф, ур, ат, я (j+а), еч, ик (ік).

Напр.: людство, парубота, кукурудзиння, насіння, дитва, юньØ, коректура, ректорат, галузз-я, малеча, символіка. Але іменники народ, загін, група, полк і под. не є збірними, оскільки, виражаючи загал предметів, вони не мають суфіксів збірності. Це дозволяє їм уживатися в однині і множині: народ – народи, полк –полки.

Будуючи речення зі збірними іменниками, треба стежити за числом пов’язаних з ними слів. Збірні іменники мають тільки форму однини, отже, пов’язані з ними прикметники і дієслова також повинні стояти в однині: осіннє листя (не осінні); коріння проросло (не проросли); молодь – її інтереси ( не їхні).

В українській мові є специфічні форми числа, які називають один предмет; вони називаються одиничними або сингулятивами ( від лат. singularis – однина).

Одиничні іменники утворюються від речовинних і збірних іменників суфіксами ин, ин+к:

картопля (речов.) сніг (речов.) зерно (речов.) бадилля (збірн)

картоплин-а сніжин-а зернин-а бадилин-а

картоплинка сніжинка зернинка бадилинка

При творенні одиничних іменників можливі чергування приголосних: к/ч (осика – осичина), х/ш (горох – горошина), к/щ (пісок – піщина); а також голосних: і/о (дріб – дробина), і/Ø (вугілля – вуглина).

Іменники, що вживаються тільки у множині (множинні), є назвами:

власними (неістоти, географічні поняття): Альпи, Карпати, Суми, Лубни, Кордильєри;
загальними:
а) назвами парних предметів: ножиці, окуляри, ворота, сани, груди;

б)назвами абстрактних понять – почуттів, станів, обрядів, ігор, мастей: веселощі, любощі, мандри, роковини, хрестини, піжмурки, бубни, піки;

в) назвами речовини: парфуми, висівки, духи;

г) назвами грошей: гроші, фінанси, кошти.

Назви парних предметів (а) та речовини (в) можуть виражати реальні значення числа (однини і множини), але не через закінчення, а описово, з допомогою числівників, а також іменників з кількісним значенням: пара окулярів / дві пари окулярів; одні двері / троє дверей; п’ять пар ножиць; три флакони духів; відро висівок.

Описово, з допомогою числівників, а також іменників з кількісним значенням може передаватися категорія числа у невідмінюваних іменників іншомовного походження: двоє шимпанзе.

В українській мові іменники змінюються за числами та відмінками, що необхідно для зв`язку іменника з іншими словами у реченні.

Відмінок – це граматична категорія іменника, яка виражається сімома граматичними значеннями відмінків:

1) називний – хто-що? (брат, мова)

2) родовий – кого-чого? (брата, мови)

3) давальний – кому-чому? (брату/ові, мові)

4) знахідний – кого-що? (брата,мову)

5) орудний – ким-чим? (братом , мовою)

6) місцевий – на/у/по кому-чому? (на браті/ові, у мові)

7) кличний – хто-що? (брате, мово)

Кожен відмінок визначається певним питанням, яке ставиться до іменника з боку керуючого слова: говорити (з ким-чим?) з матір`ю – орудн. в.,

говорити (кого-що?) правду – знах. в.,

дякувати (кому-чому?) вчителям – дав. в.,

кабінет (кого-чого?) ректора – род.в.,

брат (по кому-чому?) по крові – місц.в.,

семеро (кого-чого?) козенят – род.в.

Тільки називний як відмінок підмета не визначається питанням, поставленим від керуючого слова, оскільки підмет не підпорядкований іншим словам речення.

Питання до відмінків рекомендуємо ставити спарено – хто-що?, кого-чого? і т. д. Це необхідно для правильного розпізнавання відмінків, особливо наз., род. і знах., які включають аналогічні питання (що?, кого?).

Словоформи називного і кличного відмінків вживаються тільки без прийменників. Словоформи місцевого відмінка вживаються тільки з прийменниками на/у(в)/по/о(об).

Інші відмінки вживаються як без прийменників, так і з ними:

Род.: немає хліба; їв без хліба; ішов до хати;

Дав.: написав другові; зробив всупереч логіці;

Знах.: співав пісню; співав про щастя; поїхав у Крим;

Орудн.: малював маслом; жінка з дитиною; розмовдяв з другом.

Називний відмінок називається прямим, усі інші – непрямими.

Іменники в непрямих відмінках, як правило, виконують синтаксичну роль додатка, а також означення та обставини залежно від лексичного значення.

В реченні іменник в наз. в. виступає в ролі підмета, іменної частини присудка та в ролі означення (як прикладка ). Напр..: Вірний приятель – то найбільший скарб. лікар-терапевт, жінка-космонавт.

Родовий відмінок виражає:

а) об'єкт дії (купив хліба, немає грошей);

б) суб'єкт дії (наказ командира ~ командир наказав);

в) ознаку предмета (гілка яблуні ~ яблунева гілка);

г) обставину дії (поїхав до Львова – обставина місця (куди?), прийшов після батька – обставина часу (коли?), кохає до нестями - обставина міри (якою мірою?).

У реченні словоформи род. в. виступають додатками, означеннями та обставинами.

Давальний відмінок виражає:

а) об'єкт дії (написав листа матері);

б) суб'єкт стану (Іванові не спиться ~ Іван не може спати; дітям весело);

в) обставину дії (зробив наперекір другу – обставина способу дії (як?).

У реченні іменники у дав.в. виконують ролі додатка або обставини.

Знахідний відмінок виражає:

а) прямий об'єкт дії (* читаю книгу, зустрів сина, бачив фільм);

б) непрямий об'єкт дії (* читав про книгу, працював за друга);

в) обставину дії (приїхав у Київ – обставина місця (куди?), працював рік – обставина часу (як довго?).

Прямий об'єкт, або прямий додаток має таку форму: знахідний відмінок однини чи множини без прийменника. Якщо при дієслові є частка не, прямий додаток виражається род. в. без прийменника: не читав книги, не їв сиру.

Іменники в знах. в. у реченні виконують синтаксичні ролі прямого додатка, непрямого додатка та обставини..

Орудний відмінок виражає:

а) ознаку предмета (дівчина з косою (яка?);

б) обставину дії (пливти човном (як?), іти полем (де?), працювати ночами (коли?), вити вовком (як?); в) об'єкт дії (розмовляти з дитиною);

г) суб'єкт дії (роман написаний письменником - письменник написав роман).

З-поміж усіх відмінків Орудний виділяється розмаїттям своїх значень. У реченні іменники в орудн. в. виконують синтаксичні ролі додатка, обставини, означення та іменної частини присудка (Вона стала лікарем).

Місцевий відмінок виражає:

а) обставину дії (сидів на ґанку (де?), прийшов по обіді (коли?), жив у Полтаві (де?));

б) об`єкт дії (справа у помічниках, грав на скрипці);

в) ознаку предмета (браття по крові (які?)).

Нагадуємо, що словоформи місц. в. завжди аналітичні, тобто вживаються тільки з прийменниками. Іменники в місц. в. виконують синтаксичні ролі обставини, додатка і означення.

Кличний відмінок виражає звертання мовця до адресата. Кличний відмінок не виконує синтаксичний функцій у реченні. Як правило, у кличн. в. вживаються іменники-істоти або персоніфіковані предмети. Напр..: Неси ж мене, коню, по чистому полю (Франко). Дорогий друже, бажаю тобі міцного здоров`я і щастя! Ой, чого ж ти, дубе, на яр похилився? (з пісні).

Деякі іменники не змінюються – ні за відмінками, ні за числами. Це:

а) іншомовні слова, які закінчуються на голосні а, о, і, е(є), у(ю): амплуа, метро, таксі, кашне, ательє, кенгуру, інтерв'ю. Сюди не відносяться іншомовні слова на а(я) після приголосного – вони змінювані: дельта, валюта, миля;

б) українські жіночі прізвища на приголосний та –о: про Ліну Костенко, з Мирославою Бойко, до Галини Стельмах;

в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, до ВРУ, за програмою ЮНЕСКО, у міськвно. Хоча ці іменники мають незмінювану форму, в реченні вони виражають значення відмінка тільки не своїми закінченнями, а зв'язком з керуючим словом. Напр.:

У місті побудували нове (кого-що?) депо – Зн. в.

(з кого-чого?) З депо виїхав тролейбус – Род. в.

працюють за програмою (кого-чого?) ЮНЕСКО – Род. в.

(у кому-чому?) У райвно відбулася нарада (місц. в.).

Для чого знати, що виражають відмінки? Чи не досить уміти правильно відмінювати іменники? Якщо ми обмежимося лише правилами відмінювання і не зрозуміємо, які функції, тобто які виражальні можливості має той чи інший відмінок у системі української мови, ми не зможемо будувати правильні речення. Адже речення – це форма думки. Функції, виконувані відмінками, є логіко-значеннєвими, тобто будівельними функціями думки.

Ре­зю­ме для са­мо­пе­ре­ві­р­ки:

відмінок – це граматична ознака іменника, необхідна для правильного його зв`язку з іншими словами у реченні;
в українській мові є 7 відмінків, які визначаються відповідними питаннями з боку керуючого слова;
словоформи різних відмінків вживаються без прийменників (наз., кличн.); з прийменниками і без них (род., дав., знах., орудн.); тільки з прийменниками на, у(в), по, о(об) (місц.);
називний відмінок називається прямим – це словникова форма іменника; інші – непрямими;
кожен відмінок має свою форму вираження (закінчення) і виконує різні синтаксичні ролі в реченні, залежно від того, який логіко-семантичний зміст він виражає;
найголовніші логіко-семантичні функції для відмінків – це функція називання суб`єкта і об`єкта. Інші функції – бути назвою обставини дії або ознакою предмета – є додатковими, вони залежать від лексичного значення іменника;
за відмінками не змінюються (тобто не приєднують закінчень) іменники іншомовного походження, які закінчуються на голосні звуки; українські жіночі прізвища на –о та приголосний; буквенні абревіатури;
незмінювані іменники, як і змінювані, в реченні виражають значення відмінка, тільки на основі синтаксичного зв`язку з керуючим словом, а не за допомогою закінчень;
знання форм і функцій відмінків необхідне для конструювання речень.

Відміна – це множина іменників з однаковим набором закінчень для відмінювання в однині і множині.

Не плутайте терміни відмінок і відміна: відмінок – це граматична категорія із 7 відмінків, відміна – множина (клас) іменників з однаковим типом.

Іменники відмінюються за відмінками і числами. При відмінюванні змінюються лише граматичні значення іменника і не змінюється його лексичне значення.

Відмінювання іменників залежить від:

роду іменника,
від його закінчення в називному відмінку однини (тобто від його словникової форми),
від кінцевого приголосного основи іменника.
За цими ознаками можна визначити чотири відміни іменника і групи у І і ІІ відміні.

Класифікація за відмінами стосується тільки власне іменників (українських і змінюваних іншомовних) і не охоплює:

а) іменників множини (вони не мають роду: Карпати, Лубни, окуляри);

б) іменників прикметникового типу (їздовий, набережна, бобові);

в) незмінюваних іменників іншомовного походження (колібрі, Токіо, трюмо).

До І відміни належать іменники:

переважно жіночого роду на *-а(я) (напр., троянда, мрія, Ганнуся, вежа),
чоловічого роду на -а(я) (Микола, Ілля, воєвода)
спільного (жін./чол.) роду на -а(я) (листоноша, суддя, Чайка, нероба).
Нагадуємо, що йдеться про закінчення називного відмінка однини.

Іменники чоловічого роду на -а(я) – це переважно чоловічі імена.

До ІІ відміни належать іменники:

чоловічого роду, які не мають закінчення -а(я) (кінь, мармур, клей, батько, Дніпро),
середнього роду, які відмінюються без суфіксів (село, поле, сонце, затишшя, листя),
спільного роду, які не мають закінчення -а(я), а також іменники із суфіксом -ищ(е) (доцент, астроном, Гайдай, вітрище, бородище).
До ІІІ відміни належать іменники:

жіночого роду, які не мають закінчення -а(я) (кров, успішність, совість, любов),
іменник мати.
До ІV відміни належать іменники:

середнього роду, які відмінюються із суфіксом -ат(ят), -ен. (напр: чаєня, лоша, каченя, плем'я, тім'я).
ІV відміна об'єднує переважно іменники – назви малих істот і предметів: кошеня, рученя, ведмежа, теля, дівча.

Уміння визначати відміну іменника – це необхідна умова правильного відмінювання.Запам'ятайте ознаки розподілу іменників на відміни і логіку цієї класифікації.

Відмінювання І і ІІ відмін залежить не лише від роду і закінчення Наз.в.одн., а також від кінцевого приголосного основи.

Основа іменника виділяється відкиданням закінчень -а (я), -0, -о, -е у Наз. в. однини: берез-а; насінн-я; кущ-0; яблук-о; серц-е.

Основи питомих українських іменників завжди закінчуються на приголосний. Залежно від якості цього приголосного, іменнники І і ІІ відмін (крім іменників чол.роду на -ар, -ир, -яр) діляться на тверду, м’яку і мішану групи.

Група – це множина іменників з відповідним набором закінчень для відмінювання.

До твердої групи належать іменники з основою на твердий нешиплячий приголосний. Напр.: І відміна: людин-а, галк-а, зневаг-а, Сав-а, роззяв-а; ІІ відміна: ясен-0, дядьк-о, алмаз-0, клуб-0, Петр-о, -слов-о, лих-о, вікн-о, хімік-0, філолог-0, Бондарчук-0.

До м’якої групи належать іменники з основою на м’який приголосний. Напр.: І відміна: мелоді-я (мелодій-а), кухн-я, Гал-я, матус-я, тупиц-я. ІІ відміна: дьоготь-0, бій-0, кінь-0, хлопець-0, зять-0, здоров’-я (здоровй-а), пол-е, сонц-е, занн-я, Коваль-0, Заєць-0, творець-0.

Іменники середнього роду на -е з основою на нешиплячий приголосний (мор-е, серц-е, віконц-е) належать до м’якої групи, оскільки при їхньому відмінюванні кінцевий приголосний основи стає м’яким (мор-я, серц-я, віконц-я).

До мішаної групи належать іменники з основою на шиплячий приголосний (ж, ч, ш, дж). Напр.: І відміна: тиш-а, круч-а, веж-а, площ-а (плошч-а). ІІ відміна: дощ-0 (дошч-0), морж-0, скрипач, гараж-0, ломачч-я, прізвищ-е (прізвишч-е), затишш-я, бородищ-е (бородишч-е), Богач-0, Богуш-0.

Іменники чол. роду ІІ відміни з основою на -ар, -ир, -яр мають певні особливості розподілу на групи відмінювання.

1. До твердої групи належать іменники на -ар, -ир, які постійно наголошуються при відмінюванні:

Н. кулінар-0 буксир-0

Р. кулінар-а буксир-а

Д. кулінар-у/ові буксир-у/ові

Аналогічно відмінюються: санітар, командир, еліксир, удар, пивовар, гектар, бригадир та ін.

Як винятки до твердої групи належать іменники: комар, хабар, варвар, долар, панцир, пластир.

Усі інші іменники на ненаголошені -ар, -ир належать до м’якої групи:

Н. токар-0 пустир

Р. токар-я пустир-я

Д. токар-у/еві пустир-ю/еві і т.д.

Аналогічно відмінюються: бібліотекар, лікар, кобзар, вівчар, лялькар, пролетар, календар, проводир, пухир та ін.

Як винятки до м’якої групи належать іменники: Ігор, якір, лобур, єгер, кучер (волосся).

Іменники основа яких закінчується на –яр, відмінюються за мішаною або твердою групою.

До мішаної групи належать іменники з наголошеними закінченнями у непрямих відмінках:

Н. скляр-0 школяр-0

Р. скляр-а школяр-а

Д. скляр-у/еві школяр-у/еві і т.д.

Усі інші іменники на –яр і з ненаголошеними закінченнями непрямих відмінків належать до твердої групи.

Н. ювіляр-0 футляр-0

Р. ювіляр-а футляр-а

Д. ювіляр-у/ові футляр-у/ові і т.д.

Як виняток іменник маляр залежно від наголосу належить до мішаної (маляр-0 маляр-а маляр-у/еві) або твердої групи (маляр-0 маляр-а маляр-у/еві).

Резюме для самоперевірки:

переважна більшість українських іменників розподіляється на відміни. Відміна – це множина іменників з однаковим набором закінчень для відмінюванння в однині і множині;
розподіл іменнників на відміни здійснюється за ознаками а) роду, б) за закінченням у називному відмінку однини. За цими ознаками іменники розподіляються на чотири відміни.
Поза відмінами залишаються: а) множинні іменники як такі, що не мають ознаки роду; б) іменники прикметникового типу як такі відмінюються із закінченнями прикметників; в) незмінювані іншомовні іменники;
І відміна – це іменники жіночого, чоловічого, і спільного (жін./чол.) із закінченням а (я) у Наз. в. однини;
ІІ відміна – це іменники а) чол.роду, які не закінчуються на а (я) в Наз.одн.; б) середн.роду, які відмінюються без суфіксів ат (ят) ен, та в) спільного (чол./жін.; чол./сер.; жін./сер.) роду, які не закінчуються на а (я) ;
ІІІ відміна – це іменники жін. роду, які не закінчуються на а (я), та іменник мати;
ІV відміна – це іменники сер.роду, які відмінюються із суфіксами ат (ят), ен;
Іменники І та ІІ відміни мають спеціальні набори закінчень залежно від того, на який приголосний закінчується їх основа. Вони розподіляються на тверду, м’яку і мішану групи;
Іменники ІІІ і ІV відмін використовують лише по одному набору закінчень, незалежно від того, на який приголосний закінчується їхня основа;
Іменники І та ІІ відмін (крім іменників чол.роду ІІ відміни на ар, ир, яр) розподіляються на групи таким чином: а) до твердої групи належать іменники з основою на твердий нешиплячий приголосний; б) до м’якої групи належать іменники з основою на будь-який м’який приголосний; в) до мішаної групи належать іменники з основою на шиплячий приголосний;
іменники чол.роду ІІ відміни з основою на ар, ир належать до твердої групи, якщо ар, ир постійно наголошується при відмінюванні;
усі інші іменники чол.роду ІІ відміни з основою на ненаголошені ар, ир належать до м’якої групи;
іменники чол.роду ІІ відміни з основою на яр і з наголошеними закінченнями у непрямих ідмінках належать до мішаної групи;
усі інші іменники з основою на яр і з ненаголошеними закінченнями у непрямих відмінках належать до твердої групи.
Правила розподілу іменників на відміни і групи орієнтують у виборі закінчень для відмінювання іменників певного типу. Таких наборів закінчень в українського іменника вісім.

Прізвища та імена по батькові є частиною власних іменників. Вони творяться спеціальними суфіксами і мають деякі особливості у відмінюванні, тому й розглядаються окремо. Правопис прізвищ (як й імен по батькові) – важливий елемент орфографії, оскільки це “юридичні” назви. Є спеціальні словники українських прізвищ та імен, за якими можна уточнювати особливості відмінювання.

Українські прізвища творяться різними морфологічними і неморфологічними способами на базі загальної і власної лексики. Напр., піп – Поп-енк-о, Петро – Петр-енк-о, коваль – Коваль-чук, Федір – Федор-ин-а, білий – Біл-ик, Ромодан – Ромодан-ів, крути вус – Крутивус, чорний віл – Чорновіл і под.

Типовими прізвищами східних регіонів України є прізвища на –енко, західних регіонів - на –ач, -ович, -ук, -чук.

Крім питомих в Україні, звичайно, побутують й прізвища запозичені – з інших слов’янських та західно-європейських мов. Наявність таких прізвищ свідчить про історичні, соціальні й індивідуальні контакти між етнічними групами.

Запозичені західно-європейські та слов’янські прізвища в українській мові транслітеруються. Тобто їх звучання й написання передається графікою української мови. Для цього існують відповідні правила, які детально описані в Українському правописі.

Українські прізвища в основному зберігають написання слів, від яких вони утворені. Важливо знати правила написання И, І, апострофа, м’якого знака та подвоєних приголосних у прізвищах.

Буква И пишеться:

у корені, якщо вона наявна в корені твірного слова: Скибенко – скиба, Гаврилишин – Гаврило, Киричук – Кирило;
у префіксах при- : Приймаченко – приймак, Прищепа – прищепити, Притика – притикати;
у суфіксах -ик, -ищ-, -ич-, -ил-, -ин: Білик, Олійник, Козицький, Павдичко, Закусило, Ковалишин.
Буква І пишеться:

у корені, якщо вона наявна в корені твірного слова: Лісний – ліс, Різник – різати, Залізняк – залізо;
у префіксі під- : Підсуха – підсушити, Підмогильний – під могилою;
суфікси -ій : Кублій, Заморій, Колодій.
Апостроф у прізвищах пишеться за загальними правилами: Солов’яненко, Карп’юк, Стеф’юк. Але: Лук’янчук, Ужвюк, Рябокляч.

М’який знак також пишеться за загальними правилами: Вихованець, Рудь, Котляревський, Довгань.

“Ь” не пишеться у прізвищах: Бондар, Панченко (хоча Панько), Касяненко (хоча Касьян), Улянич (бо Уляна), Дяченко (бо дяк).

Як і в інших іменниках, у прізвищах подвоєння приголосних відбувається при їх збігу на межі морфем (префікса, кореня, суфікса): Під-дуб-ний, Без-зуб-енко, Тютюн-ник, Над-дніпрянський.

Прізвища, які вживаються в українській мові, поділяються на дві групи: відмінювані й невідмінювані.

Не відмінюються:

жіночі українські прізвища на –о, та приголосний: Колінько (Ольга), Олексієнко (Марія), Костич (Галина), Братусь (Ганна) та под.;
іншомовні чоловічі та жіночі прізвища: Делакруа, Гюго, Дюма, Гете, Золя та под.;
російські прізвища на –ово, -их: Дурново, Долгих, Гладких; Г) українські прізвища типу Півторадні.
Усі інші прізвища відмінюються як:

а) іменники І та ІІ відміни відповідних груп (що встановлюється за закінченням):

жіночі і чоловічі прізвища на а(я) – типу Чайка, Зозуля, Сирота – за І відміною;
чоловічі приізвища на приголосний та –о типу Ковальчук, Франко, Жовтобрюх – за ІІ відміною;
б) прикметники на –ий(ій), -а (я) Підпалий (Підпала), Вільний (Вільна)

Н. Вільн-ий Вільна

Р. Вільн-ого Вільної

Д. Вільн-ому Вільній

З. =Р. Вільну

О. Вільн-им Вільною

М. (при) Вільн-ому Вільній

К. = Н. = Н.

в) прикметники (присвійні) із суфіксами ів, ов, ев, ин : Дяків (Дякова), Ковалів (Коваліва), Лесин (Лесина), Ольжин (Ольжина).

Жіночий варіант таких прізвищ може мати й невідмінювану форму. Можливо: Дякова Олена і Дяків Олена, Коваліва Марія і Ковалів Марія.

Н. Лесин-ø Лесина

Р.Лесин-а Лесиної

Д. Лесин-у Лесиній

З. = Р. Лесину

О. Лесин-им Лесиною

М. (при) Лесин-і (ові) Лесиній

К. Лесин-е/= Н. Лесин-о/= Н.

Звертаємо увагу на те, що в Д. та М. відмінках чоловічі прізвища ІІ відміни мають варіантні закінчення -у (ові), -і (ові).

В О. відмінку прізвища цього типу (із суфіксами -ів, -ов, -яв, -ин) мають закінчення -им. Виняток становлять прізвища, утворені від назв національностей – вони в О. відмінку мають закінчення –ом: Сербин-ом (від серб), Волошином (від волох), Литвин-ом (від литвин).

Імена по батькові творяться від основ чоловічих імен різними суфіксами:

чоловічі імена по батькові – суфіксом -ович: Василь – Василь+ович, Ігор – Ігор+ович, Юрій – Юрій-ович.
Але! Деякі назви (виняток) мають варіантні форми на -ович та -ич (іч): Савович – Савич, Хомович – Хомич; деякі – утворюються тільки суфіксом -ич(іч): Ілля –Ілліч, Яків – Якович.

жіночі імена по батькові – суфіксом -івн- : Василь – Васил+івн-а, Ігор – Ігор+івн-а, Юрій – Юрій+івн-а (Юріївна).
Як виняток утворюються назви: Яків – Яківна (випадає “ів” у “Яків”); Григорій – Григоріївна (випадіє “ій” у “Григорій”).

Для правильного написання не з іменниками необхідно розрізняти не – префікс, який завжди пишеться разом, і не – частку, яка завжди пишеться окремо.

Для не-префікса розрізняють три ситуації:

1) іменник без не не вживається: негода, непосида, невдаха, нездара, нечисть і под.;

2) коли іменник з префіксом не можна замінити синонімом без цього префікса: недовір’я – сумнів, підозра небажання – відсутність бажання, нехіть несплата – заборгованість нещастя - лихо і под.

3) коли не є частиною складного префікса недо- на позначення чогось: недоучити, недожити, недоїсти, недоспати і под.

Не – частка пишеться окремо:

а) при запереченні чогось; при запереченні між не та іменником можна вставити означуване слово. Пор.:

він не друг він не мій друг

не згода панувала між ними не сердечна згода панувала між ними

тут вимагається не професійність тут вимагається не висока професійність (а сумління)

б) при протиставленні предметів і понять: при протиставленні іменник можна замінити антонімом, або синонімом з протиставними сполучниками а, але, зате, однак, проте:

він не друг, а ворог (ант. друг- ворог)
не згода, а розбрат між ними
не слава, а ганьба була його винагородою

Кожен іменник має постійне значення роду і змінювані граматичні значення числа та відмінка. Ці граматичні значення актуалізуються, тобто проявляються, тільки у реченні і служать засобом зв’язку іменника з іншими змінюваними словами (дієсловом, прикметником, займенником і числівником).

Метою морфологічного аналізу іменників є виявлення його граматичних значень у реченні, а також інших лексико-граматичних ознак та синтаксичних функцій.

Усі граматичні значення іменників виявляються тільки у його зв’язках з іншими змінюваними словами речення. Отже, аналізувати іменник можна тільки через ці зв’язки, тобто у граматичному контексті.

Схема морфологічного аналізу іменників:

1) Виписати з речення іменник у граматичному контексті.

2) Записати його словникову форму (Наз. в. однини, Наз. в. множини для деяких іменників).

3) Визначити лексико-граматичні розряди іменника (власний/загальний, конкретний/абстрактний, збірний/незбірний, речовинний/ неречовинний, істота/неістота).

4) Число.

5) Рід.

6) Відмінок.

7) Відміна.

8) Група (для I і II відмін – тверда/м’яка/мішана).

9) Морфемна будова.

10) Спосіб словотвору (для похідних іменників.

11) Синтаксична роль у реченні.

Приклади морфологічного аналізу іменників.

а) Море дедалі втрачало спокій.

море

1) море втрачало

2) мор-е

3) загальний, конкретний, незбірний, неречовинний, неістота

4) однина

5) середній рід

6) Наз. в. (хто-що? – море втрачало – Наз. в.)

7) II відміна

8) м’яка група

9) мор-е

10) непохідний іменник

11) підмет

спокій

1) втрачало спокій

2) спокій-Ø

3) загальний, абстрактний, незбірний, неречовинний, неістота

4) вживається тільки в однині

5) чол. Рід

6) Знах. в. (втрачало кого – що? – спокій)

7) II відміна

8) м’яка група

9) с-покій-Ø

10) префікс. спосіб: с+покій

11) додаток

б)Мірою життя є добро.

1) добро є мірою

2) мір-а

3) загальний, абстрактний, незбірний, неречовинний, неістота

4) однина

5) жін. рід

6) Орудн. в. (добро є ким-чим? – мірою)

7) I відміна

8) тверда група

9) мір-ою

10) непохідн.

11) Іменна частина присудка (добро є мірою)

в) Нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

Чумацький Шлях

1) Чумацький Шлях простягся

2) Чумацький Шлях

3) власний, абстрактний, незбірний, неречовинний, неістота

4) вживається тільки в однині

5) чол. рід

6) Наз. в. (хто-що? – Чумацький Шлях простягся)

7) шлях – II відміна

8) шлях – тверда група

9) шлях-Ø

10) непохідний іменик

11) підмет

у вічність

1) простягся у вічність

2) вічність-Ø

3) загальний, абстрактний, незбірний, неречовинний, неістота

4) вживається тільки в однині

5) жін. рід

6) Знах. в. (простягся у кого-що? – у вічність)

7) III відміна

8) –

9) вічн-ість-Ø

10) суфіксальний: вічн+ість

11) додаток (у що?) або обставина місця (куди?)

г) Між гарбузинням цвіли соняшники.

гарбузинням

1) між гарбузинням цвіли

2) гарбузиння

3) загальний, конкретний, збірний, речовинний, неістота

4) вживається тільки в однині

5) сер. рід

6) Орудн. в. (цвіли між ким-чим? – між гарбузинням)

7) II відміна

8) м’яка група

9) гарбуз-инн-я

10) суфіксальний спосіб: гарбуз+инн+я

11) обставина місця (де?)

Повернутись