Новини
Користувач
Пароль
Реєстрація

Зворотній зв’язок
Інструкція
Для учнів
Для вчителів
Українська література
Історія України
Алгебра і початки аналізу
Геометрія
Англійська мова
Підготовка до ЗНО
Зовнішнє тестування 2009
.
Як ви використовуєте Інтернет у навчанні?
шукаю потрібну інформацію
користуюсь перекладачем
спілкуюсь на форумах
проходжу онлайн-тестування
Дієслово
1. Загальне поняття про дієслово та дієслівні форми
2. Вид як ознака дієслова
3. Перехідність / неперехідність дієслова
4. Дві основи дієслова
5. Інфінітив як неозначена форма дієслова
6. Час дієслова
7. Способові форми дієслова: граматичні ознаки, творення і дієвідмінювання
8. Спосіб дієслова
9. Переносне вживання часу і способу дієслова
10. Особа, рід, число дієслова
11. Безособові дієслова

1. Загальне поняття про дієслово та дієслівні форми

Іменник і дієслово належать до центральних частин мови, оскільки для цих слів основними є ролі головних членів речення – підмета і присудка.

Дієслово називає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити?

Що робити?Що зробити?
створюватистворити
застелятизастелити
виховувативиховати
розповідатирозповісти
зітхатизітхнути

Читаючи, звертайте увагу на суфікси, префікси і чергування звуків, характерні для дієслова.

В українській мові дієслово має 5 типових форм. Запам’ятайте терміни на їх позначення і зверніть увагу на типові для кожної форми закінчення і суфікси – за ними можна розпізнати ці форми:

1) неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти, літа-ти, гримі-ти, мерзну-ти, дивува-ти;

2) способові форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е, буде+писа-ти, писати-ме, писа-в-Ø+би, хай+пиш-е;

3) дієприкметник: пиш-уч-ий, любл-яч-ий; пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-ий; вимии-т-ий, коло-т-ий;

4) форми на –но/–то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то;

5) дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши/

Дієслівні форми – це однокореневі слова з різними граматичними ознаками.

Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм.
Дієслівні форми мають відмінні та спільні ознаки.

Відмінні ознаки визначаються:

за типом питання;
за характером змінюваності;
за роллю в реченні.
Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:

а) вид – недоконаний і/або доконаний, що встановлюється питанням:

що робити? – недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати
що зробити? – доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати
Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) – від основ доконаного виду.

б) перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка:

готувати кого – що? відповіді (питання, страви)

готує кого – що? відповіді (питання, страви)

заготовлено кого – що? відповіді (питання, страви)

готуючи кого – що? відповіді (питання, страви)

не готувати кого – чого? відповідей (питань, страв)

не готує кого – чого? відповідей (питань, страв)

не заготовлено кого – чого? відповідей (питань, страв)

не готуючи кого – чого? відповідей (питань, страв)

Це приклади форм зі значенням перехідності.

Дієслівні форми: іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи, є неперехідними, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенника кого – що?, кого – чого?, отже, вони не мають при собі в реченні прямих додатків.

Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об’єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників. Тренувальні вправи навчать вас чітко розпізнавати ці ознаки в інфінітивах дієслів.

Форми на –но/–то завжди перехідні: збудовано (кого –що?) – школу, не куплено (кого – чого?) – хліба.

в) роль присудка в реченні – для переважної більшості дієслівних форм.

У вас є необхідна інформація для того, щоб розпізнавати форми дієслова. Це можна робити за таким диференційними ознаками:

змінюваність/незмінюваність;
змінюваність за особами/незмінюваність за особами, а також на основі суфіксів і закінчень.
Зверніть увагу: дієприкметники змінюються не за особами, а за родами, числами і відмінками, як прикметники твердої групи.

Резюме для самоперевірки:

Що ми вже знаємо про дієслово?

називає дію/стан предмета;
відповідає на питання що робити? що зробити?
має п’ять форм: інфінітив, особову форму, дієприкметник, форми на –но/–то, дієприслівник. Всі форми є однокореневими словами;
особові дієслова і дієприкметник – це змінювані форми дієслова;
інфінітив, форми на –но/то і дієприслівник – це номінативні форми дієслова;
особові дієслова змінюються за особами і цим відрізняються від дієприкметників, які змінюються за родами, числами і відмінками подібно до прикметників;
всі інфінітиви закінчуються на –ти (–ть);
дієприслівники закінчуються на -учи (-ючи), -ачи (-ячи), вши (-ши);
безособові форми закінчуються на -но/-то;
усім без винятку формам дієслова властива ознака виду – недоконаного і/або доконаного. Вид можна визначити питанням: що робити? – (недок.)
що зробити? – (недок.);

інфінітив, особові форми, форми на -но/-то і дієприслівник мають ознаку перехідності/неперехідності; – перехідні форми можуть мати при собі прямий додаток, неперехідні – не можуть мати прямого додатка. Це встановлюється можливістю/неможливістю поставити від дієслова питання
Зн. в. кого – що? і

Род. в. кого – чого?

форми на -но/-то завжди перехідні;
переважна більшість форм (крім дієприслівника) може виконувати роль присудка в реченні ;
для творення правильної форми дієприкмектника необхідно знати дві ознаки вихідної основи: вид і перехідність/ неперехідність;
для творення правильної форми дієприслівника необхідно знати, якого виду вихідна основа.

2. Вид як ознака дієслова
Вид є обов’язковою ознакою для кожної з п’яти форм дієслова. Тому необхідно навчитися визначати і утворювати видові форми дієслова.

Одні дієслова називають дію, обмежену в часі, таку, що досягла свого результату, інші – дію, яка не досягла свого результату. За цими ознаками розрізняють дієслова двох видів: доконаного і недоконаного.

Доконаний вид указує на початок, кінець, одноразовість дії, тобто на те, що пов'язано з її результатом, і визначається питанням що зробити?.

Напр.; заспівати, заспіваймо,заспівавши, вирушити, заметушився – початок дії; виорав, напрацювалися, опублікувати, скоротати – кінець дії; війнути, гукнув, хлине – одноразовість дії.

Недоконаний вид указує на повторюваність,тривалість, незавершеність, а отже, – на нерезультативність дії і визначається питанням що робити?.

Напр.: вимагати, подивлявся, - повторюваність дії; міститися, чекали, зимуючи –тривалість дії; підтримуваний, означати, коштувати – незавершеність дії.

Чимало українських дієслів називають такі дії, які мисляться і як нерезультативні: допомагати – допомогти, наказуючи – наказавши, прибивав – прибив. Такі дієслова утворюють видові пари.

Видова пара – це одне й те саме дієслово з двома граматичними ознаками – доконаного і недоконаного виду. Залежно від того, яка ознака – результативність чи нерезультативність – цікавить мовця, з пари вибирається словоформа доконаного або недоконаного виду, напр.: ввійти – входити; загорнути – загортати; затримати – затримувати; оздобити – оздоблювати.

У видовій парі словоформи дієслова розрізняються лише за значенням результативності (доконаного виду) і нерезультативності (недоконаного виду). Якщо при цьому виражаються ще й інші значення, то така пара називається парою за родом дії. Об'єднуються однокореневі, але лексично різні дієслова.
Крім того, є дієслова, що позначають такі дії, які мисляться тільки як результативні або тільки як нерезультативні. Вони вживаються відповідно лише в одній видовій формі і називаються одновидовими. Наприклад:

Тільки недоконаного виду (нерезультативні дії)
існувати
заважати
коштувати
милуватися
Тільки доконаного виду (результативні дії)
хлинути
стрепенутися
завітати
заборгувати

Доконаний вид українських дієслів співвідноситься з формами перфекта в європейських мовах; недоконаний вид – з формами імперфекта. Ця аналогія допоможе вам глибше осмислити значення видової ознаки українського дієслова, обов'язковість її врахування, особливо у перекладацькій справі.
Форми одного виду творяться від форм іншого виду за допомогою таких операцій:

1. Зміни суфіксів в основі:

замови- ти – замовля- ти [и – я] ;
збіг0- ти – збіга – ти [0 - а] ;
купи- ти – купува- ти [и – ува] ;
мину- ти – мина- ти [ну – а].
2. Додавання або відкидання префіксів:

гратися – награтися ;
вилітати – повилітати;
сіяти – пересіяти.
3. Зміни наголосу: розкидати – розкидати; викликати – викликати; скликати – скликати.

4. Від іншої основи з близьким лексичним значенням:

брати – взяти;
заходити – зайти;
ловити – піймати;
шукати - знайти;
говорити – сказати.
Творення видових форм дієслова може супроводжуватися чергуванням приголосних і голосних звуків в основі:

вибирати – виб0рати [и/0 ] ;
скорочувати – скоротити [ч/т] ;
уявляти – уявити [вл/в] ;
примушувати – примусити [ш/с] ;
сідати –сісти [д/с].

Резюме для самоперевірки:

вид є обов'язковою ознакою будь-якої форми дієслова;
дієслова доконаного виду визначаються питанням що зробити?, недоконаного – що робити?
дієслова доконаного виду виражають ознаку результативності, недоконаного - нерезультативністі;
дієслова, що позначають дії, які мисляться як нерезультативні і результативні, утворюють видові пари (лише частина дієслів, об'єднується у видові пари);
дієслова, що позначають дії, які мисляться тільки як нерезультативні, в українській мові виступають лише у формі недоконаного виду;
дієслова, що позначають дії, які мисляться тільки як результативні, виступають лише у формі доконаного виду;
однокореневі словоформи дієслова, які крім значення результативності / нерезультативності виражають інші значення – початку, кінця, кількості, інтенсивності дії тощо, об'єднуються у пари за родом дії;
видові значення українських дієслів корелюють із значенням перфектності / імперфектості в європейських мовах;
видові форми творяться одна від одної такими засобами: суфіксами, префіксами, наголосом, іншими значеннєво подібними основами. При видотворенні можливі чергування приголосних і голосних звуків.

3. Перехідність/неперехідність дієслова
Перехідність / неперехідність виражає можливість дії поширюватися / не поширюватися на певний об’єкт:

будувати (що?) дім, сім’ю, завод
зустрічати (кого?) друга, знайомого, вчителя. Дія поширюється на об’єкт (предмет чи особу)
Іти, сміятися, летіти, лежати – дія не поширюється на об’єкт.­­­­
Залежно від цього усі дієслівні форми поділяються на перехідні / неперехідні.

Ознака перехідності / неперехідності виникає в інфінітиві і способових формах залежно від лексичного значення слова і переходить в інші, похідні форми дієслова : дієприкметник, форми на -но / -то, дієприслівник разом із твірною основою. Напр.:

прочитати (що?) книгу
прочитав (що?) книгу
прочитавши (що?) книгу
прочитано (що?) книгу
Летіти, прийти, летів прийшов, летячи, прийшовши - ці дієслівні форми не мають при собі об’єкта, отже, є неперехідними.

Для чого необхідно знати, чи є дієслово перехідним, чи неперехідним? Це потрібно для того, щоб правильно будувати речення, а також для того, щоб правильно утворювати типи дієприкметників.

Запам’ятайте правило визначення перехідності / неперехідності. Ключовим у цьому правилі є поняття прямого додатка.

Прямий додаток – це іменник або займенник у формі:

1. знахідного відмінка однини / множини без прийменника:

малювати (що?) картину
скласти (що?) екзамен
вивчити (що?) вірш
вітати (кого?) переможців
любити (кого?) дівчину
2. родового відмінка без прийменника, якщо:

при дієслові є заперечна частка не, напр.: не скласти (чого?) екзамену / екзамен; не вивчити (чого?) вірша / вірш;
іменник означає частину від цілого, напр.: випити (чого?) кави; з’їсти (чого?) хліба; купити (чого?) сиру.
Прямий додаток – це словоформа без прийменника.
Іменник / займенник у знах. в. з прийменником і, взагалі, в інших непрямих відмінках називається непрямим додатком. Пор.:

Прямий додаток
читати (що?) роман
чув (кого?) Івана
Непрямий додаток
читати (про що?) про роман у пресі
чув (про кого?) про Івана

Перехідні дієслова мають при собі прямий додаток; неперехідні дієслова не можуть мати при собі прямого додатка. Це встановлюється питаннями кого – що? кого – чого? від дієслова до іменника / займенника.

Деякі дієслова залежно від свого лексичного значення бувають як перехідними, так і неперехідними. Пор.:

Микола читає. (тобто вміє читати).
Микола читає книгу. (тобто виконує дію, що поширюється на об’єкт "книга").
Аналогічно вживаються дієслова: співати, танцювати, малювати, вишивати, писати, грати і под., тобто дієслова на позначення певного вміння та конкретного вияву цього вміння.

Усі дієслова на –ся є неперехідними: дивитися, сміятися, взуватися, мріятися, милуватися тощо.

Резюме для самоперевірки:

перехідність / неперехідність виражає можливість дії поширюватися / не поширюватися на певний об’єкт;
перехідність / неперехідність так само, як і вид, є обов’язковими ознаками всіх дієслівних форм;
як і вид, перехідність / неперехідність залежить від лексичного значення дієслова;
ознака перехідності / неперехідності властива інфінітиву та особовим дієсловам. В дієприкметнику, формах на -но/-то, дієприслівнику вона з’являється від твірних основ інфінітива та особових форм;
перехідність / неперехідність впливає на конструювання речень, а також на творення дієприкметників; - ключовим поняттям у правилі визначення перехідності / неперехідності є поняття прямого додатка;
прямий додаток в українській мові має строго визначену форму: іменник або займенник у Знахідному відмінку без прийменника. Якщо при дієслові є частка не, або якщо іменник означає частину від цілого, прямий додаток виражається родовим відмінком без прийменника;
дієслова, які можуть мати при собі прямий додаток, називаються перехідними; які не можуть мати прямого додатка – неперехідними;
перехідність / неперехідність встановлюється питаннями кого-що? від дієслова до іменника / займенника. Якщо лексичне значення дієслова дозволяє поставити такі питання, дієслово є перехідним; якщо ні – неперехідним;
деякі дієслова можуть вживатися як у перехідному, так і неперехідному значенні;
усі дієслова на –ся є неперехідними.

4. Дві основи дієслова
Усі дієслівні форми творяться від двох основ:

основи інфінітива;
основи теперішнього часу.
Ці основи необхідно навчитися визначати, щоб правильно утворювати форми і словоформи дієслова.

Основа інфінітива визначається, відкиданням –ти (ть): замика-ти, встигну-ти, шанува-ти, заборони-ти, захисти-ти, посиві-ти, поча-ти, перемог-ти. У дієсловах на –ся відкидається –ти (ть), а –ся залишається в складі основи: одцура-ти-ся, смія-ти-ся.

У дієсловах на -ся основа інфінітива є перервною.

Від основи інфінітива твориться більшість форм дієслова, а саме:

минулий час особових дієслів: замика-в-Ø , встигну-л-а, одцура-л-а-ся, смія-л-и-ся;
умовний спосіб особових дієслів: замика-в-Ø+би, заборони-л-и +б, захисти-л-а +б;
дієприкметники із суфіксами: -л-, -н-, -ен-, -т-: посиві-л-ий, пригорі-л-ий, шанова-н-ий, заборон-ен-ий, поча-т-ий. (Дієприкметники із суфіксом -ен- мають особливості творення, див.творення пасивних дієприкмнтників);
форми на -но/ -то: шанова-но, поча-то, *захищ-е-но, заборон-е-но. При творенні дієприкметників і форм на -но /-то можливі чергування звуків в основі (див.правопис дієприкметників).
дієприслівники із суфіксом -вши (-ши): одцура-вши-сь, поча-вши, переміг-ши. (При творенні дієприслівників можливі чергування голосних, див.правопис дієприслівників).
Основа теперішнього часу встановлюється за формою 3 особи множини (форма вони) відкиданням закінчень –уть/ють (після голосного ють = [й-у]ть), -ать/ять (після голосного ять = [й-а]ть): (вони) жив-уть, говор-ять, умій-уть, цурай-уть-ся, перемагай-уть, шануй-уть-ся.

Від основи теперішнього часу утворюються такі форми дієслова:

наказовий спосіб: жив-и, умі-йте, перемага-ймо, шану-ймо-ся;
дієприкметники із суфіксами: -уч-(-юч-), -ач-(-яч-): жив-уч-ий, сто-яч-ий, працю-юч-ий.
дієприслівники із суфіксами: -учи(-ючи), -ачи(-ячи): жив-учи, говор-ячи, перемага-ючи, шану-ючи-сь.
(В українській мові зворотні дієприслівники закінчуються на -сь, а не на -ся: схаменувшись, повертаючись, одружившись.)

Основи інфінітива і теперішнього часу часто відрізняються. Пор.:

Основа інфінітива Основа теперішнього часу
бра-ти бер-уть
писа-ти пиш-уть
дроби-ти дробл-ять
гна-ти жен-уть
дава-ти да-ють

Однак ці основи можуть бути й однаковими:

плив-ти - плив-уть;
вез-ти - вез-уть;
нес-ти - нес-уть.

Резюме для самоперевірки:

усі форми і словоформи дієслова творяться від двох основ: основи інфінітива та основи теперішнього часу;
основа інфінітива визначається відкиданням фіналі -ти(ть);
основа теперішнього часу визначається відкиданням закінчень -уть(-ють), -ать(-ять), у формі [вони] – 3-ої особи множини;
від основи інфінітива твориться переважна більшість форм і словоформ дієслова:
а) словоформи минулого часу, умовного способу, особових дієслів;

б) форми дієприкметників із суфіксами -л-, -н-, -ен-, -т-;

в) форми на -но/-то;

г) форми дієприслівників із суфіксами -вши(-ши);

від основи теперішнього часу творяться:
а) словоформи наказового способу особових дієслів;

б) форми дієприкметників із суфіксами -уч-(-юч-), -ач-(-яч-);

в) форми дієприслівників із суфіксами -учи(-ючи), -ачи(-ячи);

основи дієслова можуть бути перервними, якщо мають морфему -ся(сь);
основи інфінітива і теперішнього часу можуть бути різними у зв'язку з чергуваннями приголосних і голосних та однаковими.

Інфінітив, як неозначена форма дієслова
Інфінітив називає дію або стан предмета безвідносно до часу, способу, особи / роду, числа, стану. Тому його називають неозначеною формою дієслова, оскільки він позбавлений основних ознак дієслова.

З-поміж ознак дієслова інфінітиву властиві лише дві:

1) вид

що робити? – дарува-ти, весели-ти-ся, лічи-ти, світи-ти-ся, трапля-ти-ся; (недок.)
що зробити? – подарува-ти, звесели-ти-ся, полічи-ти, засвіти-ти-ся, трапи-ти-ся.(док.);
2) перехідність / неперехідність; напр.: дарува-ти (кого-що?) – квіти, книги, радість (перехідне) світитися, веселитися, траплятися (неперехідні).

Які ж функції виконує інфінітив у системі мови, маючи такий ступінь “неозначеності”?

В інфінітива чимало функцій:

номінативна: інфінітив вважається словниковою формою особових дієслів, які подаються у словниках тільки у цій формі;
словозмінна та формотвірна: у §4 ви вже познайомилися, які словоформи і форми дієслова творяться від основ інфінітива;
синтаксична: інфінітив може виконувати всі функції членів речення як головних, так і другорядних:
присудка або частини дієслівного присудка: Не перемогти народу нашого! Батько продовжує працювати на заводі.
підмета: Подорожувати – моє хобі.
додатка: Іванка любить (кого-що?) читати.
означення: Бажання (яке?) співати у нього змалку.
обставини: Сестра прийшла (з якою метою?) допомогти мені.

6. Час дієслова
Час – це граматична ознака дієслова, що визначається за відношенням дії до моменту мовлення.

Якщо уявити собі часову вісь і точкою відліку вважати сегмент у момент мовлення, то часова система українського дієслова набуває такого вигляду:

дія, яка виконується у момент мовлення (тобто під час повідомлення про неї), має значення теперішнього часу: сиджу, гомонять, здобуваємо, снідає;
дія, яка була виконана до моменту мовлення, має значення минулого часу: сидів, гомоніли, здобувала, снідав;
дія, яка була виконана до іншої минулої дії, має значення давноминулого часу: сидів був, гомоніли були, здобувала була, снідав був;
дія, яка буде виконана після моменту мовлення, має значення майбутнього часу: сидітиме (буде сидіти), загомонять, здобуде, снідатимуть (будуть снідати).
Отже, словоформа дієслова може виражати одне з чотирьох реальних часових значень: теперішнього / минулого / давноминулого / майбутнього часу.

Усі словоформи теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу за допомогою закінчень І та ІІ дієвідміни. Належність дієслова до І або ІІ дієвідміни визначається за закінченнями 3-ої особи множини (форма “вони”).

Дієслова І дієвідміни у 3-ій особі множини мають закінчення -уть (-ють), ІІ дієвідміни – -ать (-ять). Наприклад: І д. – (вони) умі-ють, дару-ють, хворі-ють, багаті-ють; ІІ д. – (вони) вч-ать, жен-ять-ся, мовч-ать, прос-ять.

У теперішньому часі дієслова змінюються за особами і числами. У теперішньому часі дієслова мають значення тільки недоконаного виду. Це логічно, оскільки і теперішній час і недоконаний вид означають дію не завершену, яка ще триває.

Після основи на голосний звук і на апостроф вживається набір закінчень як у дієслові раді-ю, сто-ю, б’-ю. Зверніть увагу, що закінчення 2, 3 особи однини, 1, 2 особи множини у І дієвідміні починаються на е/є, у ІІ дієвідміні – на и/ї. Це важливий правописний момент!

Запам’ятайте, як користуватись цією парадигмою, щоб правильно дієвідмінювати дієслова у теперішньому часі:

а) треба поставити інфінітив у форму 3-ї особи множини (вони) і визначити за закінченням, до якої дієвідміни належить дієслово. Напр.:

їзди-ти → (вони) їзд-ять – ІІ д/в.
ли-ти → (вони) лл-ють – І д/в.
вчи-ти-ся → (вони) вч-ать-ся – ІІ д/в.
одяга-ти-ся → (вони) одяга-ють-ся – І д/в.
б) необхідно встановити, на який звук – приголосний чи голосний – закінчується основа теперішнього часу, чи є апостроф перед закінченням. Напр.:

буду-ють, го-ять, зітха-ють (на голосний);
сад-ять, ріж-уть, тремт-ять (на приголосний);
в’-ють, п’-ють, б’-ють (на апостроф).
в) до основи теперішнього часу необхідно приєднати закінчення відповідної дієвідміни. Напр.:

будувати (буду-ють) – це дієслово І дієвідміни (-ють), основа закінчується на голосний [у], значить його необхідно дієвідмінювати із закінченнями: -ю /-єш / -є / -ємо / -єте / -ють.
садити (сад-ять) – це дієслово ІІ дієвідміни (-ять), основа закінчується на приголосний [д], значить його треба дієвідмінювати із закінченнями: -у, -иш, -ить, -имо, -ите, -ять.
У такий спосіб дієвідмінюються практично всі дієслова теперішнього часу.

По-особливому дієвідмінюються дієслова дати, їсти і бути.
Резюме для самоперевірки

способові дієслова виражають одномоментно комплекс ознак, тобто значень: часу, способу, виду, особи, числа, стану. Ці значення допомагають виражати різні відношення дії до дійсності;
однією з основних ознак дієслова є ознака часу. Час в українській мові визначається за відношенням дії до моменту мовлення;
у сучасній українській мові способове дієслово має чотири значення часу: теперішній, минулий, давноминулий і майбутній;
у конкретній дієслівній словоформі у реченні може виражатися (або не виражатися) лише одне з чотирьох значень часу;
дієслова теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу закінченнями І і ІІ дієвідміни;
до І дієвідміни належать дієслова, які у 3 особі мн.(вони) закінчуються на -уть (-ють); до ІІ дієвідміни – на -ать (-ять);
у теперішньому часі вживаються лише дієслова недоконаного виду;
дієвідмінювання у теперішньому часі регулюється такими операціями:
– визначити, до якої дієвідміни належить дієслово;

– визначити на який звук – приголосний, голосний або апостроф закінчується основа дієслова;

– вибрати відповідний набір закінчень з І/ІІ дієвідміни;

– утворити особово-числові словоформи парадигми;

дієслова дати, їсти, бути в теперішньому часі змінюються як виняткові.
Українські дієслова в майбутньому часі мають три форми:

просту доконаного виду (що зроблю?): забороню вилікують, куплять, поговорять;
просту недоконаного виду (що робитиму?): боронитиму, лікуватимуть, куплятимуть, говоритиме;
складну недоконаного виду (що буду робити?): буду боронити , будуть лікувати, будуть купляти, буде говорити.
Запам’ятайте, що для творення тієї чи іншої форми майбутнього часу необхідно визначити вид дієслова! Зверніть увагу, що і в термінах а), б), в) обов’язково указаний вид.

Форми простого доконаного виду (а) творяться від основ доконаного виду 3-ї ос. множини (вони) за допомогою закінчень І-ї/ІІ-ї дієвідміни за тим самим принципом, що й форми теперішнього часу. Напр.: що зробити? – здивувати – (вони) здиву-ють (І д/в.); – побілити – (вони) побіл-ять (ІІ д/в.).

Для дієвідмінювання у майбутньому простому доконаного виду використовуються закінчення 1-ї і 2-ї дієвідміни. Таким чином, дієвідмінювання у майбутньому простому доконаного виду відрізняється від теперішнього часу лише за видом основи.
Дієслова з -повісти у 3-ій особі множини не вживаються. Словоформи творяться на основі інших коренів: розповісти – (вони) розкажуть, відповісти – (вони) дадуть відповідь, доповісти – (вони) зроблять доповідь (або прозвітують) і под.

Форми простого майбутнього недоконаного виду (б) творяться від інфінітива додаванням особових закінчень давнього дієслова йняти: й-му / й-меш / й-ме / й-мемо / й-мете / й-муть: знати-му, любити-меш, говорити-мемо;

а) закінчення додаються не до основи, а до повного інфінітива, тобто після фіналі – ти. Отже, всі словоформи простого майбутнього недоконаного виду закінчуються на –ти-му / -ти-меш /-ти-ме / -ти-мемо / -ти-мете / -ти-муть: раді-ти+му, співа-ти+мемо, і т.д.

б) давнє дієслово йняти належало до І дієвідміни, отже, у майбутньому простому недоконаного виду закінчення подібні до І дієвідміни.

Форми складеного майбутнього недоконаного виду (в) (Е.1) творяться сполученням інфінітива із словоформами майбутнього часу дієслова бути: буду співати, будемо ремонтувати.

Для чого мові дві форми майбутнього часу недоконаного виду? Так склалось історично, в сучасній мові ці форми вживаються, щоб уникнути одноманітності. Наприклад: Україно! Доки жити буду, Доти відкриватиму тебе. (В. Симоненко). Однак можна відзначити, що форми складеного майбутнього більш уживані в науковій, діловій мові, в той час, як форми простого майбутнього характерні для художньої і розмовної мови.

Резюме для самоперевірки:

українські дієслова мають три форми майбутнього часу: а) просту доконаного виду, б) просту недоконаного виду, в) складену недоконаного виду;
отже, при творенні форм майбутнього часу необхідно знати вид інфінітива;
майбутній простий доконаного виду (а) твориться від основи доконаного виду 3 ос. мн. (вони) додаванням закінчень І-ї / ІІ-ї дієвідміни;
дієвідмінювання у майбутньому простому доконаного виду і в теперішньому часі виявляють велику подібність і розрізняються лише за видом основи: в майбутньому простому – основа доконаного виду, в теперішньому часі – основа недоконаного виду;
як винятки дієвідмінюються в майбутньому простому доконаного виду дієслова дати і з частиною
-повісти;

майбутній простий недоконаного виду (б) твориться від повного інфінітива (з фіналлю –ти) додаванням історичних закінчень -му / -меш/ -ме / -мемо / -мете / -муть;
майбутній складений недоконаного виду (в) твориться сполученням інфінітива із словоформами майбутнього часу дієслова бути;
форми майбутнього часу недоконаного виду вживаються паралельно в текстах, однак наукові, офіційно-ділові тексти більше зорієнтовані на складену форму з бути.
Форми минулого часу творяться від основи інфінітива доконаного і недоконаного виду суфіксами -в-(-ø-), -л- та закінченнями -ø, -а, -о, -и. Напр.: чита-ти, прочита-ти - Іван чита-в-ø/ прочита-в-ø.

Ганна чита-л-а / прочита-л-а
хлоп’я чита-л-о / прочита-л-о
вони чита-л-и / прочита-л-и.
Як видно з прикладу, дієслова в минулому часі змінюються не за особами і числами (як у тепер. / майб. часі), а за родами і числами. Закінчення -ø, -а, -о, – це родові закінчення однини, -и – закінчення множини. Суфікси -в-(-ø-), -л- виражають значення минулого часу.

Суфікс -ø- приєднується до основ на приголосний, -в- – на голосний звук: міг-ø-ø, мерз-ø-ø, сів-ø-ø; каза-в-ø, гуля-в-ø, сніда-в-ø.

Словоформи минулого часу творяться такими комбінаціями суфікса і закінчення:

чоловічого роду однини – -в+ø : псува- в-ø / зіпсува- в-ø – -ø+ø : ніс-ø-ø / приніс-ø-ø ;
жіночого роду однини – -л+а: псува-л-а / зіпсува- л-а нес-л-а / принес-л-а;
середнього роду однини – л +о: псува-л-о / зіпсува-л-о нес-л-о / принес-л-о
множини – л+и: псува-л-и / зіпсува-л-и нес-л-и / принес-л-и
Суфікс -ну- в основах інфінітива може:

а) випадати у формах минулого часу: зблід-ну-ти → зблід-ø-ø;

б) зберігатися: гук-ну-ти → гукну-в-ø, стри-ну-ти → стрибну-в-ø, зсу-ну-ти → зсуну-в-ø ;

в) випадати і зберігатися, утворювати паралельні форми: заслаб-ну-ти→ заслаб-ø-ø → заслаб-ну-в-ø, мерз-ну-ти → мерз-ø-ø → мерз-ну-в-ø, одяг-ну-ти → одяг-ø-ø → одяг-ну-в-ø.

Ця інформація подається в орфографічних словниках.

Запам’ятайте: видові форми минулого часу в українській мові мають різні значення.

Минулий недоконаного виду вказує, що дія відбувалася до моменту мовлення і не завершилася, тобто не має результату. Це імперфектне значення українського дієслова. Напр.: Він завжди приходив на лекції без запізнення. Копав, копав криниченьку У вишневому саду…

Минулий доконаного виду може виражати два значення:

1) перфектне: дія, що завершилася в минулому, має результат, який належить до теперішнього плану (актуальний, важливий результат):

Ти замерз, одягнися тепліше.

Склав екзамен і – їду на канікули додому.

Насунулась хмара, пішов дощ.

2) аористне: дія, завершена в минулому, має результат, важливий тільки для минулого плану:

Я вступила до університету позаторік.

Настала зима 2000 року.

Форми минулого часу треба вживати точно, з урахуванням їх диференціації. Це важливо при перекладі з європейських / на європейські мови, в яких дієслова виражають імперфектні та перфектні значення.

Порівняйте переклад російською мовою фрагменту із “Зачарованої Десни” О. Довженка. Стежте за значенням дієслів минулого часу.

Хто й коли збудував нашу хату, які майстри – невідомо.
Кто и когда построил нашу хату, какие мастера – неизвестно.

Здавалось нам, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погрібом, і схожа була також на стареньку білу печерицю.
Казалось нам, вроде её никто и не строил, а выросла она сама, как печерица, между грушей и погребом, и похожа была также на старенькую белую печерицу.

Дуже мальовнича була хата.
Очень живописная была хата.

Одне, що не подобалося в ній, і то не нам, а матері, – вікна повростали в землю і не було замків.
Одно, что не нравилось в ней, и то не нам, а матери, – окна вросли в землю и не было замков.

У ній ніщо не замикалось.

Милості просимо! Заходьте, будь ласка, не итаючись – можна?
В ней ничего не закрывалось.

Заходите, пожалуйста, не спрашивая – можна? Милости просим!



Форми давноминулого часу творяться на базі минулого часу приєднанням відповідних форм дієслова бути в минулому часі. Напр.:

Іван відповідав був / відповів був.
Ганна відповідала була / відповіла була.
Хлоп’я відповідало було / відповіло було.
Вони відповідали були / відповіли були.
Форми бути можна вживати як після дієслова минулого часу, так і перед ним: був заснув / заснув був; була казала / казала була.

Дієслова у давноминулому часі дієвідмінюються аналогічно до дієслів минулого часу доконаного або недоконаного виду.

Резюме для самоперевірки

форми минулого часу творяться від видових основ інфінітива за допомогою суфіксів -в-(-ø-), -л- та родо-числових закінчень -ø, -а, -о, -и;
у минулому часі дієслова змінюються не за особами, а за родами;
родо-числові словоформи минулого часу утворюються комплексом суфікс + закінчення : -в-(-ø-)+ø (чол.. рід); -л+а (жін. рід); -л+о (сер. рід); -л+и (множ.);
при утворенні словоформ минулого часу можливі зміни в основі: чергування звуків та випадіння суфікса -ну-;
форми давноминулого часу творяться на базі минулого з допомогою дієслова бути;
дієслова давноминулого часу змінюються так само, як і в минулому часу;
видові словоформи минулого часу виражають різні значення;
минулий недоконаного виду виражає імперфектне значення (незавершеної в минулому дії);
минулий доконаного виду – виражає два значення: 1) перфектне і 2) аористне, які розрізняються за актуальним / неактуальним результатом дії.
7. Способові форми дієслова: граматичні ознаки, творення і дієвідмінювання
Способовими формами називаються форми дієслова, які виражають різноманітні відношення дії до дійсності. Вони вказують на:

час виконання дії;
реальність / нереальність дії;
результативність / нерезультативність дії;
виконавця / не виконавця дії;
число виконавців дії;
акценти у називанні дії з боку мовця.


Щоб мати можливість виражати всі ці відношення, способові дієслова наділені потенційними ознаками – часу, способу, виду, особи, числа, стану. Ці ознаки суміщені, як правило, в одному слові та набувають конкретизації у словоформах, які представляють дієслово у реченні. Отже, словоформи – це “змінювані величини”, в основі їх змінюваності лежать указані ознаки дієслова.

Як це розуміти ? Розглянемо приклади:

Цвітуть осінні тихі небеса (Малишко). Словоформа цвітуть у словнику представлена інфінітивом цвісти. У цьому реченні вона має такий набір конкретних значень:

час → теперішній;

спосіб → дійсний;

вид → недоконаний;

особа → 3-я;

число → множина;

стан → активний.

Це конкретні ознаки, які необхідні для вираження думки мовця у цьому реченні.

Цвіти, прекрасна наша мово! Словоформа цвіти у словнику представлена тим самим інфінітивом цвісти. Але у цьому реченні вона має уже інший набір значень, порівняймо:

час → не має;

спосіб → наказовий;

вид → недоконаний;

особа → 2-я;

число → однина;

стан → активний.

Далі матеріал подаватиметься в такий спосіб:

кожна ознака способових дієслів розглядатиметься в окремому параграфі;
будуть показані засоби творення словоформ з цією ознакою;
буде показана роль ознаки у дієвідмінюванні способових дієслів.

8. Спосіб дієслова
Спосіб – це граматична ознака дієслова, яка виражає відношення дії до реальної дійсності. Дії можуть бути реальними і нереальними. Відповідно, дієслово повинно вказувати, яка дія ним названа. Це необхідна умова нормальної комунікації.

Є три способи дієслова: дійсний, умовний і наказовий.

1) Дійсний спосіб виражає реальну дію, тобто таку, яка відбувалася, відбувається або відбудеться. Напр.: вимагав, вимагав був, вимагає, вимагатиме; вирушив, вирушив був, вирушає, вирушить.

2) Умовний спосіб виражає нереальну дію, таку, що може відбутися за певних умов. Напр.: Микола пішов би на концерт, якби мав квиток.

3) Наказовий спосіб виражає нереальну дію як наказ, побажання, заклик. Напр.: Учіться наполегливо, здобувайте знання! Хай живе вільна Україна!

Таким чином, дієслова дійсного способу виражають реальні дії, умовного і наказового – нереальні.

Дійсний спосіб

Оскільки дієслова дійсного способу називають реальні дії, вони виражаються різними формами часу: теперішнього, минулого, давноминулого і майбутнього. Тобто дієслово в тій чи іншій часовій формі разом з тим вважається дієсловом дійсного способу. Як свідчать статистичні дані, українські дієслова найчастіше вживаються у значенні дійсного способу.

Умовний спосіб

Форми умовного способу творяться від форм минулого часу за допомогою частки би (б). Частка би вживається після приголосних, б – після голосних: ходив би, співала б. Частка може стояти після, перед і дистантно від дієслова. Якщо в реченні є кілька дієслів в умовному способі, частка би (б) не обов’язково повторюється при кожному з них. Частка може виступати у складі сполучника якби. Напр.:

Хотіла б я піснею стати (Л. Українка).
А ще краще ви б зробили, якби те забули.
Якби ви вчились так, як треба,…То й мудрість би була своя (Тарас Шевченко).


Дієслова в умовному способі, як правило, вживаються у двочленних конструкціях, тобто як присудки у складнопідрядних реченнях з підрядним умови. Це видно з попередніх прикладів. Дієслова умовного способу можуть також уживатися і в простих реченнях. У цих випадках умовний спосіб виражає значення бажальності або спонукальності. Напр.: Якби він пішов. (Значення бажальності – Я б хотів, щоб він пішов). Нехай би інший про це сказав. (Значення спонукальності – Я вважаю, що про це треба сказати іншому).

Змінюються дієслова в умовному способі аналогічно до минулого часу – тобто за родами і числами: хотів би, хотіла б, хотіло б, хотіли б. Дієслова в умовному способі вживаються позачасово, оскільки виражають дії нереальні. Це означає: якщо дієслово має значеня умовного способу, то у нього зникають значення часу. Основне навантаження у формах умовного способу падає на частку би (б).

За статистичними даними дієслова умовного способу становлять 1,5-2,1% в текстах.

Наказовий спосіб

В українській мові є два типи форм наказового способу: прості та складені. Прості форми наказового способу творяться від основи теперішнього часу за допомогою спеціальних закінчень для 2 ос. одн. і мн. (ти/ви) і для 1 ос. мн. (ми):

а) -и, -імо, -іть – які є наголошені і приєднуються до основ на приголосний звук:

ти пиш-и говор-и сид-и
ми пиш-імо говор-імо сид-імо
ви пиш-іть говор-іть сид-іть
б) -и, -імо, -іть – які є наголошені або ненаголошені і приєднуються до основ на збіг двох приголосних звуків:

кресл-и навч-и
кресл-імо навч-імо
кресл-іть навч-іть
в) закінчення -и, -імо, -іть вживаються у дієсловах з наголошеним префіксом ви-:

випиш-и
випиш-імо
випиш-іть
г) -ø, -мо, -те, які є ненаголошені, і приєднуються до основ, що закінчується на м’які приголосні [д´, т´, з´, дз´, ц´, л´, н´, й]:

ти сядь-ø звузь-ø стань-ø думай-ø
ми сядь-мо звузь-мо стань-мо думай-мо
ви сядь-те звузь-те стань-те думай-те
д) -ø, -мо, -те, які є ненаголошені, і приєднуються до основ, що закінчується на тверді приголосні:

ти зваж-ø перевір-ø насип-ø
ми зваж-мо перевір-мо насип-мо
ви зваж-те перевір-те насип-те
Утворення форм наказового способу може супроводжуватися чергуванням голосних і приголосних звуків: 5 [йід΄-ат΄ – йіж-ø] (д΄/ж); [пй-ут΄ – пий-ø] (ø/и).

Складені форми наказового способу творяться від словоформ 1 ос. одн. (я) і 3 ос. одн. і мн. (він, вона, воно/вони) теперішнього і майбутнього часу за допомогою наказової частки хай (нехай).
Таким чином, у парадигмі наказового способу є прості форми, які творяться за допомогою закінчень, і складені, які творяться за допомогою часток хай, нехай.

У наказовому способі, як і в умовному, дієслова не мають часових значень, оскільки називають нереальні дії. Напр.:

Правді в очі дивіться прямо, Не одводьте погляду вниз. (В. Симоненко)
Навчай дитину в молодості, щоб спочив на старості. (Прислів’я)
Нехай тендітні пальці етики Торкнуть вам серце і вуста. (Л.Костенко)
Наказовий спосіб набуває різних відтінків залежно від виду основи. Так, основами недоконаного виду наказ, прохання і побажання виражаються пом’якшено. Основи доконаного виду ці самі значення виражають більш категорично.

Особливої категоричності наказовий спосіб набуває, якщо він виражається інфінітивом доконаного виду: Встати! Сісти! Повзти! Відчинити! Навпаки, відтінку інтимності дієсловам у наказовому способі надають частки -но, -бо, що пишуться через дефіс: порівняй-бо, послухай-но, давай-бо.

Резюме для самоперевірки

спосіб виражає відношення дії, названої дієсловом, до реальної дійсності;
реальні дії виражаються дієсловами дійсного способу; нереальні – умовного і наказового способу;
дійсний спосіб не має спеціальних засобів вираження і використовує всі часові форми дієслова;
умовний спосіб твориться на основі форм минулого часу з допомогою частки би (б);
дієслова умовного способу вживаються у складнопідрядних реченнях з підрядним умови;
якщо дієслово умовного способу вживається в простому реченні, відбувається зміна у значенні умовного способу, яке виражає бажальність і спонукальність;
наказовий спосіб має дві форми вираження: просту, складену;
проста форма існує для дієслів 2 ос. одн./мн. і 1 ос. мн. (ти, ви, ми) і твориться від основ теперішнього/майбутнього часу такими наборами закінчень: -и, -імо, -іть; -ø, -мо, -те. Вибір того чи іншого набору регулюється кінцевим звуком основи – на голосний, приголосний, збіг приголосних, а також наголосом;
для 1 ос. мн., 3ос. одн./мн. (я, він, вона, воно, вони) наказовий спосіб твориться описово, з допомогою часток хай (нехай), поєднаних із словоформами теперішнього/майбутнього часу;
вид дієслова впливає на характер наказового способу: дієслова недоконаного виду виражають наказ, прохання, побажання, заклик у пом’якшеному тоні, доконаного виду – у категоричному. Частки -бо, -но надають дієсловам наказового способу відтінку інтимності;
в дієсловах умовного і наказового способу як таких, що називають нереальні дії, відсутнє значення часу; – у текстах переважають дієслова дійсного способу; дієслова умовного способу становлять 1,5 - 2,1%, наказового - 4-5%.

9. Переносне вживання часу і способу дієслова
Час і спосіб дієслова звичайно вживаються у своїх прямих значеннях. Проте із стилістичною метою або за бажанням мовця одна часова або способова форма може вживатися замість іншої, що надає мовленню більшої експресивності або виразності. Напр.:

РеченняТлумачення значення реченняПереносне вживання форм
Ну, почали! Наказ розпочати діюДійсний спосіб (почали) у значенні наказового (почніть)
Утомився вороненький, іде, спотикнеться Утомився вороненький, ішов, спотикався. Теперішній час (іде), майбутній час (спотикнеться) у значенні минулого часу відносно дієслова (утомився).
Поклепай косу хто-небудь під моїм вікном, я зараз помолодшав би. (О. Довженко)
Якщо хто-небудь поклепав би косу під моїм вікном, я зараз помолодшав би.
Наказовий спосіб (поклепай) у значенні умовного.


Такий спосіб уживання часових і способових форм називають відносним або переносним.

На відносне вживання часових форм у реченні вказують слова із значенням часу (іменники, прислівники, числівники) або дієслова з іншим часовим значенням.

Наприклад:

1) Завтра ви вирушаєте в далеку дорогу.
Форма теперішнього часу (вирушаєте) в значенні майбутнього, на що вказує прислівник завтра.

2) Заходжу я вчора у бібліотеку, а він мене уже там чекає.
Форма теперішнього часу (заходжу) у значенні минулого – прислівник вчора.

3) Ну, я пішов.
Минулий час (пішов) у значенні майбутнього: дія буде виконана після моменту повідомлення.

4) Тепер я скажу.
Майбутній час (скажу) у значенні теперішнього – прислівник тепер.

5) У 1840 р. Шевченко видає перший “Кобзар”.
Теперішній час (видає) у значенні минулого – 1840 р.

6) Бувало, закурить люльку, розповість щось.
Майбутній час (закурить, розповість) у значенні минулого, на що вказує дієслово бувало.

Дієслова давноминулого часу завжди є відносними, оскільки вони виражають дію, виконану до іншої минулої дії: сказав був, читала була. Переносне вживання способу допомагає створити такі значеннєві ефекти:

Речення Тлумачення значення речення Переносне вживання форм
1. Хто візьми та й скажи, що це він зробив.
Хтось взяв, тай сказав, що це він зробив.
Наказовий спосіб (візьми, скажи) у значенні дійсного (минулого часу) виражає раптовість, несподіваність дії.
2) Марійко, поможеш мені розв’язати задачу.
Марійко, поможи мені розв’язати задачу.
Дійсний спосіб, майбутній час (поможеш) у значенні наказового, виражає наказ як прохання.
3) А, може, ти б уже перестала плакати, доню!
Умовний спосіб (перестала б) вживається замість наказового для пом’якшення наказу.

Таким чином, визначаючи час або спосіб дієслова, необхідно звертати увагу не лише на форму, а й на її значення і функцію – у цьому допомагає контекст речення. Точність висловлення чи перекладу передбачає врахування не лише прямих, а й відносних часових і способових значень дієслова.

10. Особа, рід, число дієслова
Дієслова дійсного способу в теперішньому і майбутньому часах та в наказовому способі змінюються за особами. Розрізняють три особи дієслова.

І особа називає дію того/тих, хто говорить. І особа співвідноситься із займенниками я/ми: росту/ростемо; виросту/виростемо.
ІІ особа називає дію того/тих, до кого звертаються. ІІ особа співвідноситься з займенниками ти/ви: ростеш/ростете; виростеш/виростете.
ІIІ особа називає того/тих, те/ті, про кого/що говориться. Третя особа співвідноситься із займенником він, вона, воно/вони: він (син) росте, він (стадіон) будується, вони (сини) ростуть, вони (стадіони) будуються.
Ознака особи необхідна дієслову-присудку для правильного його зв’язку з іменником (займенником) – підметом: підмет і присудок мають однакове значення особи. Порушення цього зв’язку призводить до руйнування речення. Порівняйте:
Дмитро (він) належить (ІІІ ос. одн.) до тих людей (вони), які дотримують (ІІІ ос. мн.) свого слова.
Дмитро (він) належу (І ос. одн.) до тих людей (вони), які дотримуємо (І ос. мн.) свого слова.

Таку саму роль у дієслові виконують число і рід – вони служать для нормативного зв’язку підмета і присудка. Іншими словами, число і рід головних членів речення є однаковими.
Число – це постійна і обов’язкова ознака дієслова в усіх його способах – дійсному, умовному і наказовому. Напр. долати (перешкоди):

ти дола-єш здола-єш долати-меш дола-в-ø/-л-а долай-ø

ви дола-єте здола-єте долати-мете дола-л-и долай-те

Рід – це обов’язкова ознака дієслова в минулих часах (минулому і давноминулому) та в умовному способі. Напр:

Ілля читав-ø читав-ø був читав-ø би

Леся читал-а читал-а була читал-а б.

Таким чином, особа, рід і число у дієслові-присудку – це засоби його нормативного зв’язку з іменником (займенником) – підметом. Граматичні значення особи, роду і числа виражаються спеціальними закінченнями.

Резюме для самоперевірки

у дійсному способі (теп./майб. час) і в наказовому дієслова змінюються за особами, а в дійсному способі (мин. час і давномин. час) і в умовному способі – за родами;
І особа називає мовця (я/ми); ІІ – співрозмовника (ти/ви); ІІІ – того/те, що не бере участі в розмові (він, вона, воно/вони);
особа, рід, число необхідні дієслову-присудку для правильного його зв’язку з іменником (займенником) – підметом;
підмет і присудок узгоджуються в реченні за особою (родом) і числом.

11. Безособові дієслова
Безособовими називаються дієслова, які не виражають значень особи, роду і числа. Ці дієслова вживаються тільки у формі:

а) ІІІ особи однини теп./майб. часу або наказового способу: світає, світатиме, нехай світає;
б) середнього роду минулого часу або умовного способу: щастило, щастило б;
в) інфінітива: Треба постійно вчитися.

Безособові дієслова вживаються у ролі присудка у безособових реченнях. При них не може бути підмета. Однак нерідко потрібен додаток у род./дав./зн./ор. відмінках. Напр.:

Йому добре живеться.

Дитині не спиться.

Подвір’я замело снігом.

Їм бракує професіоналізму.

Їсти треба культурно.

Безособові дієслова означають дію, яка відбувається без участі мовця, слухача або відсутньої особи (ІІІ ос.). Це назви:

1) явищ природи: темніє, розвидняється, моросить. замело, вечоріє і под.;

2) фізичного і психічного стану: температурить, морозить, хочеться, дихається, співається, живеться, кортить і под.;

3) успіху: щастить, фортунить. таланить, везе і под.;

4) недостатності чогось: бракує, не вистачало і под.;

5) повинності: (йому) довелося, припадає, належить і под.

Дієслова з указаними значеннями, як правило, вживаються тільки як безособові: розвидняється, смерклося, здавалося, фортунить, вистачає.

Однак частина дієслів може вживатися як в особових, так і в безособових значеннях. Пам’ятаймо, що при особових присудках завжди є підмет. Пор.:

Особові присудки Безособові присудки
Шумить потік. І шумить, і гуде, дрібен дощик іде.
Гудуть джмелі.
Він працює. Йому легко працюється.
Темніє гай. В очах темніє.

Значення безособовості дієслова часто набувають за допомогою постфікса -ся:

живе – живеть-ся

гуляє – гуляєть-ся

лежить – лежить-ся

думає – думаєть-ся

Стежте за формою присудка і типом речення (особовим/безособовим) у мовленні і перекладі. Безособові речення є такими не випадково, вони більш стилістично навантажені, ніж особові.

Резюме для самоперевірки

безособові дієслова називають такі дії, які відбуваються без участі мовця, слухача або відсутньої (ІІІ-ої) особи;
ці дієслова мають визначені форми:
а) ІІІ особи однини теп./майб. часу дійсного або наказового способу;

б) середнього роду минулого часу або умовного способу;

в) інфінітива;

безособові дієслова називають дії на позначення явищ природи; фізичного/психічного стану; успіху; недостатності чогось; повинності;
при безособових дієсловах ніколи не вживаються підмети. Ці дієслова є присудками безособових речень;
частина дієслів може вживатися як особово, так і безособово.
Повернутись